Залишки Булгакова в Києві: чому йому не місце в столиці?
Михайло Булгаков народився в Києві. Це факт, яким прихильники письменника досі виправдовують його «українськість». Але чи достатньо місця народження, щоб вважати людину своїм? І чому в часи війни постать автора «Білої гвардії» опинилася в списку на демонтаж разом з іншими російськими імперськими символами?
У новому випуску «В тіні каштана» ми розбиралися, ким насправді був Булгаков, чого варта його «київська любов» та що робити з обʼєктами памʼяті письменника-імперця.
Імперець за покликанням: син цензора, який зневажав усе українське
Так, Булгаков народився в Києві, але його батько був російським цензором — людиною, яка офіційно забороняла українське слово. Сам Михайло пішов далі.
Як пояснює історик Артур Бабенко, висновки Українського інституту національної пам’яті невтішні:
«У своїх творах Булгаков, по-перше, зневажав українську культуру, критикував українську мову, знецінював її важливість. У “Білій гвардії” чи фейлетоні “Київ-місто” ми бачимо, наскільки зневажливо він ставився до самої ідеї української державності».
Булгаков був продуктом Російської імперії. Він належав до російської аристократичної родини і сформувався в середовищі, де Україна сприймалася не інакше як «Малоросія».
«Мерзенна мова, якої не існує»: що писав «класик» про Україну
Існує міф, що Булгаков служив в армії УНР. Насправді він був «консервою», яка чекала на прихід «своїх» — білогвардійців. У 1919 році він просто дезертував з українського війська.
Своє справжнє обличчя він показав у романах. Ось лише одна цитата з «Білої гвардії», яка все пояснює:
«Я б вашого гетьмана за устрій цієї маленької України повісив би першим!… Хто заборонив формування російської армії? Гетьман. Хто тероризував російське населення цією мерзенною мовою, якої і на світі не існує? Гетьман».
Історик Артур Бабенко коментує:
«Зміна вивісок з російських на українські була для нього ударом. Він не хотів прощатися з минулим. Українська влада, українська мова були для нього синонімами хаосу. Це не просто література — це маніфест імперця».
У 2024 році активісти обклеїли пам’ятник Булгакову цитатами з його ж творів, аби кожен перехожий міг прочитати, що насправді цей «класик» думав про Україну та українців.
Пам’ятник-привид: кому належить та що з ним робити?
Інститут національної пам’яті офіційно визнав Булгакова символом російської імперської політики. Тож рішення Київради про демонтаж об’єктів, пов’язаних із РФ, цілком логічно включає і його.
Але з пам’ятником на Андріївському узвозі все виявилося непросто. Як розповідає провідна наукова співробітниця музею Булгакова Ганна Путова:
«Пам’ятник нікому офіційно не належить. Це приватна власність. Він не стоїть на балансі ані в музею, ані в міста, ані в районі. Як тільки настане тепло, пані Катерина Рапай, донька покійного автора, забере твір свого батька і перенесе куди домовиться. Місто від цього не втратить».
Інша доля чекає на меморіальні дошки. Одну з них, на Жовтому корпусі КНУ, демонтували ще 2022 року. Інша досі висить на будівлі Національного медичного університету та на фасаді музею. Мініскульптурку на Воздвиженці, присвячену письменнику, прибрали з проєкту «Шукай». Імперських маркерів стає менше.
Музей: закрити, перейменувати чи переосмислити?
Дискусії навколо музею Булгакова точаться роками. Чи варто його закривати? Думки експертів розділилися, але сходяться в одному: стара концепція більше не працює.
Ганна Путова наполягає на світовому значенні письменника та важливості наукового підходу:
«Булгаков — письменник світового рівня. Ми розповідаємо про його біографію, середовище, покоління. Наша експозиція пояснює обставини того часу, щоб відвідувачі могли зрозуміти складність історії. Часто ті, хто закликає все закрити, ніколи в нас не були і Булгакова не читали».
Натомість історик Артур Бабенко вважає, що музей має залишитися, але його роль необхідно кардинально змінити:
«Музей точно треба залишати, але переосмислювати. І добре, що працівники музею вже працюють над оновленою концепцією. Треба відходити від культу родини Турбіних і розширювати контекст, показувати, що це за час був насправді».
Культ Булгакова vs. Розстріляне відродження
Найбільша проблема «культу Булгакова» навіть не в ньому самому, а в тому, кого він витіснив з нашого культурного простору. Поки син цензора писав романи в затишних квартирах, справжні українські титани гинули.
Як нагадує Артур Бабенко:
«Оця атмосфера формувала таких, як Булгаков, і обмежувала українських діячів. На його місці могло бути 5-10 українських митців, які відправились у заслання, в еміграцію, яким просто заборонили творити. Це ціле Розстріляне відродження!»
Він закликає відкривати для себе справжніх українських геніїв:
«Валер’ян Підмогильний, Микола Куліш, Майк Йогансон… Раніше в школі їхні імена затмарювали Толстой, Тургенєв і Булгаков. Зараз ми нарешті переосмислюємо минуле. У нас є кого читати, окрім Булгакова».
Григорій Косинка, Дмитро Фальківський, Кость Буревій — ці люди були розстріляні радянською владою лише за те, що були українцями. Вони творили всупереч імперії, а не в угоду їй. Саме їхні імена мають з’являтися на мапах Києва, а не імена тих, хто зневажав українську мову та державність.
Дерусифікація — це не боротьба з книжками. Це очищення публічного простору від маркерів, які Росія використовує для виправдання своєї агресії. Теза «Київ — це російське місто», яка лунає з Кремля, досі підживлюється в тому числі й творчістю Булгакова.
Тому вулицю Булгакова вже перейменували на честь Вахтанга Кікабідзе. Пам’ятник готується до демонтажу. А музею належить складна робота з переосмислення спадщини.
Булгаков може залишитися в історії літератури, але йому не місце на щитах нашої міської топоніміки. Цінуймо власну історію, своїх героїв та митців. Не дайте українському потонути в тіні російського.
Процес очищення публічного простору від імперських маркерів, пов’язаних з Булгаковим, триває вже кілька років. Першою ластівкою став демонтаж меморіальної дошки з Жовтого корпусу КНУ імені Шевченка (колишньої Першої гімназії, де навчався письменник). Її зняли ще в серпні 2022 року з ініціативи активістів ГО «Експертний корпус», які наголосили, що Булгаков є символом російської культури і не має жодного стосунку до України .
Наступним етапом стала мініскульптура письменнику, встановлена у 2020 році в межах проєкту «Шукай» на Воздвиженці. Наразі інформація про неї з сайту проєкту зникла, що дозволяє вважати її ще одним демонтованим імперським символом.
Кульмінацією процесу стало історичне рішення Київської міської ради від 18 грудня 2025 року. Депутати підтримали усунення з публічного простору 15 об’єктів, пов’язаних з історією та символікою російської імперської та радянської політики . До цього списку увійшов і бронзовий пам’ятник Михайлу Булгакову на Андріївському узвозі, встановлений у 2007 році . Рішення було ухвалено після того, як навесні 2024 року експерти Українського інституту національної пам’яті (УІНП) офіційно визнали письменника символом російської імперської політики, а його висловлювання — такими, що перегукуються з сучасною ідеологією путінізму .
Однак процес ще не завершено. Наразі в публічному просторі Києва залишаються об’єкти, подальша доля яких має бути вирішена найближчим часом:
- Меморіальна дошка на ректораті Національного медичного університету імені Богомольця. Вона досі висить на фасаді будівлі, де Булгаков здобував медичну освіту.
- Меморіальна дошка безпосередньо на фасаді Літературно-меморіального музею Михайла Булгакова. Її доля наразі не визначена.
- Музей Михайла Булгакова. Хоча Київрада ухвалила рішення про демонтаж пам’ятника, питання музею залишається дискусійним. Голова УІНП Антон Дробович висловив думку, що музей закривати не варто — натомість він має змінити назву та концепцію, розповідаючи про письменника і той час без прикрас, з української перспективи . Тим часом у серпні 2022 року Національна спілка письменників України пропонувала закрити музей Булгакова, створивши на його місці музей українського композитора Олександра Кошиця.
Більше новин, фото та відео у телеграм-каналі
Перейти до каналу KASHTAN NEWSАналітика та розслідування • Інтервʼю • Сильні історії
Джерело інформації: Київ 24 NEWS