Велесова ніч vs Геловін

Велесова ніч vs Геловін

Колаж: Каштан NEWS

Кінець жовтня в Україні певною мірою є ареною культурних суперечок. З одного боку, молодь масово перевдягається у відьом і зомбі на Геловін – запозичене західне свято, та, з іншого боку, деякі голоси закликають замість нього відродити Велесову ніч, буцімто прадавнє слов’янське дійство

У будь-якому випадку, ситуація оголює глибшу дилему: наскільки щире наше «повернення до витоків» і чи не ховаються за гаслами автентичності новітні міфи?

Етимологія Геловіну

Геловін має довгу та складну історію, коріння якої сягають дохристиянських часів. Понад дві тисячі років тому наприкінці жовтня кельти в Ірландії, Британії та інших частинах Європи святкували свято врожаю Самайн, яке символізувало завершення сільськогосподарського року й визначало початок «темної половини»  – зими. У ті часи вірили, що цієї ночі межа між світом живих та мертвих зникає, і душі померлих можуть ходити поміж живих. І щоб не стати жертвою надприродної нечисті, давні кельти вбиралися в костюми духів та демонів, аби духи прийняли їх за «своїх». Також залишали для привидів гостинці, щоб задовольнити їх.

Після поширення християнства язичницьку традицію не ліквідували, а переосмислили. Вже у VІІІ столітті церква встановила першого листопада День усіх святих. Так вечір 31 жовтня став All Hallows’ Eve – передднем Дня всіх святих (Halloween – скорочення від фрази All Hallows’ Eve, тобто «вечір усіх святих»). Християнська церква, звісно, окреслилала деякі погані звичаї свята, й автентичні традиції Геловіну частково цензурувався: дозволялося ходити по домівках, випрошуючи частування в обмін на молитву за душі померлих (праобраз сучасного жебрання солодощів дітьми).

Вирізаний із редьки “ліхтар Джека”, початок ХХ століття

Світильник із гарбуза – один із найвідоміших символів Геловіну. Традиція вирізати ліхтарі з гарбузів виникла  ще в Ірландії:  «ліхтар Джека» робили з брукви чи редьки, щоб відлякувати злі сили. Пізніше, вже в США, замість редьки стали використовувати великий помаранчевий гарбуз.

Протягом століть європейці продовжували відзначати сакральний, моторошний вечір напередодні Дня всіх святих. У Британії ХVІ століття бідняки перевдягалися і обходили будинки з проханням про їжу, часом жартуючи та пустуючи, а фактично практикували те, що тепер називають trick-or-treat (цукерки або смерть). До початку ХХ століття в Англії з’являються вже знайомі всім атрибути: різьблені гарбузові ліхтарі та маскарадні костюми для цілої громади. Через масову еміграцію ірландців та шотландців ці звичаї потрапили до Північної Америки. Саме в США Геловін перетворився на масове свято з карнавалами, дитячими обходами сусідів за цукерками, комерційною атрибутикою та поп-культурними образами. У ХХ столітті, особливо після падіння «залізної завіси», мода на Геловін поширилася і в Україні.

Велесова ніч: міфи і факти

На тлі популярності західного Геловіну виникла думка про відродження суто української альтернативи – Велесової ночі. Згідно з такими твердженнями, наші предки нібито святкували аналогічну ніч із 31 жовтня на 1 листопада, присвячену язичницькому богу Велесу. Однак дослідження показують, що концепція Велесової ночі – радше продукт сучасності. Жодних підтверджених даних про таке свято в давніх слов’ян немає.

Федір Ізенбек

Сам термін Велесова ніч виник лише в кінці ХХ – на початку ХХІ століття. Його джерело пов’язують із кількома  містифікаціями. Передусім, це скандальна «Велесова книга» – текст, що претендував на статус найдревнішої слов’янської священної писемності. За легендою, 1919 року білий офіцер Федір Ізенбек начебто знайшов у покинутому маєтку дерев’яні дощечки з вибитими рунами.

Юрій Миролюбов

Емігрант Юрій Миролюбов узявся їх розшифровувати та в 1950-х опублікував так звану «Велесову книгу». Текст описував події тисячолітньої давнини, язичницькі обряди слов’ян, зокрема згадуючи бога Велеса. Проте оригінальні дощечки загадково зникли, не збереглося навіть фотокопії повного тексту. Це викликало обґрунтований скепсис науковців. Сучасна історична наука вважає «Велесову книгу» літературним фальсифікатом. Її «розшифрування» відображає швидше фантазії самого Миролюбова та дух доби, ніж реальні вірування давніх слов’ян. Тим не менше, твір набув популярності в певних колах. Навколо неї виникла субкультура неоязичників, які прагнули реконструювати втрачені обряди і повернутися до витоків.

Реконструкція дощечки № 16 «Велесової книги»

Показово, що сам бог Велес у слов’янському пантеоні дійсно пов’язаний із потойбіччям. Йому приписували роль посередника між світом живих і мертвих. Велес був покровителем худоби, достатку, мудрості та магії, втім після запровадження християнства ототожнювався з образом сатани. У народних обрядах його пам’ять частково збереглася. Наприклад, на завершення жнив селяни виплітали «бороду Велеса» з останніх колосків, дякуючи за врожай. День Велеса в дохристиянські часи припадав, за деякими даними, зовсім не на осінь, а на середину лютого. Пізніше цю дату зайняв християнський святий Власій, чий образ наклався на Велеса. Тобто, історія не має жодних достеменних свідчень про відзначення Велесового свята восени.

Ілля Черкасов (він же «волхв Велеслав»)

Концепцію Велесової ночі запропонували неоязичники вже в наш час, надихаючись то книжкою Миролюбова, то аналогіями з кельтським Самайном. Зокрема, російський автор Ілля Черкасов у своїй праці 2003 року запропонував реконструкцію язичницького культу Велеса і згадав Велесову ніч як час віщих снів і ворожінь на честь бога. В Україні  ця ідея отримала розголос тільки наприкінці 2010-х і розповсюдилася як «забуте традиційне свято» та аналог Геловіну.

Тому Велесова ніч – сучасний конструкт, а не прямий спадок тисячолітньої традиції. Однак таке міфологічне свято виявилося привабливим для частини публіки, особливо в умовах пошуку національної ідентичності.

Через різне походження Геловін і Велесова ніч несуть різну ідеологію та символіку. Геловін, попри містичний антураж, у сучасному світі переважно світський і комерціалізований. Його сенс трансформувався в карнавал страху, де люди грайливо переосмислюють власні фобії. Натомість прихильники Велесової ночі намагаються надати їй глибокого, сакрального змісту.

Деякі сучасні язичники трактують це свято як час єднання зі світом предків. У такому тлумаченні Велесова ніч відмежовується від веселощів Геловіну. Бо якщо мета Геловіну – відганяти нечисть, маскуючись під неї чи лякаючи її, то метою Велесової ночі нібито є запрошення душ предків до хати та прийняття їх із шаною. Подібні твердження підкреслюють моральну перевагу Велесової ночі над «чужим» Геловіном.

Утім, якщо глибше аналізувати, то з’ясовується, що Велесова ніч запозичує чимало атрибутів саме з Геловіну. Наприклад, вказуються ті самі гарбузові ліхтарі, стрибання через багаття, костюми нечисті, що й у західній традиції. Фактично, це поєднання різних звичаїв українського фольклору: обжинкові пісні та ворожіння на урожай (із «зелених свят» і Купала), поминальні застілля на честь дідів (з осінніх поминальних днів), молодіжні гадання на судженого (які є традиційно взимку на Андрія). А додають до цього геловінський антураж зі свічками в гарбузах.

У результаті виникає цікавий парадокс: Геловін хоч і сприймається як «чужий», насправді виріс із поєднання язичницьких і християнських традицій, яким сотні років. Це – продукт поступового культурного розвитку, хоч і комерціалізований нині. Велесова ніч, натомість, декларується як «рідна стародавня альтернатива», проте в реальності є новітньою реконструкцією, створеною ентузіастами на основі літературного фейку та змішування обрядів.

Це не применшує цінності щирого вшанування предків – просто ставить під питання форму й назву. Водночас, сам сенс осіннього вшановування померлих для української культури не є чужим. Історично українці знали поминальні дні в кінці жовтня, на так звану Дмитрівську суботу («Осінні Діди»). За новим календарем Православної церкви цей день припадає приблизно на 26 жовтня, і здавна був присвячений молитвам за душі померлих родичів. Щоправда, відбувалося це без маскарадних елементів, а радше як тихий родинний поминальний обід. Тому певний український аналог Геловіну справді існував, але виглядав інакше.

Сучасні українські практики

Нині в Україні співіснують обидва явища: і глобалізований Геловін, і спроби відзначати Велесову ніч. Водночас у суспільстві немає єдності щодо цього свята. Церква загалом скептично або й різко негативно налаштована. Представники традиційних церков застерігають вірян від участі в геловінських заходах, натомість нагадують про християнські дні пам’яті всіх святих та поминання покійних. Зрештою, сприйняття Велесової ночі також досить критичне: деякі релігійні діячі негативно ставляться до такого концепту як до заклику реанімувати язичництво.

Святкування «Маланки» в околицях Коломиї, 1960-ті роки

Проте частина суспільства підтримує ідею адаптувати свято під український колорит. Окрім власне неоязичницьких громад, яких в Україні небагато і які здебільшого непублічні, до популяризації Велесової ночі долучаються деякі культурні ентузіасти, етнофестивалі та навіть бізнес. Вони закликають на один вечір замінити вампірів і відьом на українських упирів, вовкулаків та мавок, а замість англомовного trick-or-treat згадати українських «Маланку» чи «Андрія» з їхніми жартівливими ворожіннями.

Показовий приклад: один із популярних українських порталів із пошуку роботи жартома оголосив, що скасовує в себе Геловін і святкує натомість Велесову ніч, закликаючи всіх «відчути зв’язок з різноманіттям української культури».

Святкування Велесової ночі у Кропивницькому, 2022 рік

У соціальних мережах можна натрапити на флешмоби, де люди діляться фото у «вітчизняних» містичних образах – наприклад, лісових русалок чи козаків-характерників, – позиціонуючи це як патріотичну відповідь західним трендам. Звісно, все це носить радше експериментальний характер і охоплює значно вужчу аудиторію, ніж масові гуляння Геловіну.

Офіційно чи державно ці свята, звісно, не встановлено. Геловін в Україні відзначається неформально і часто комерційно: його просуває індустрія розваг, кінематограф, торгові центри, освітні заклади як ініціативу, що зацікавить культурою англомовного світу. Натомість Велесову ніч публічно підтримують переважно ентузіасти з національно-патріотичного чи етнографічного середовища. Декому ця ідея імпонує як елемент «деколонізації» культурного простору, проте інші патріотично налаштовані українці, навпаки, критикують Велесову ніч, убачаючи в ній російське неоязичницьке нашарування, адже сама «Велесова книга» виникла в середовищі російської еміграції.

Так чи інакше, суспільна дискусія триває, і кожен сам вирішує – святкувати 31 жовтня чи ні, і в який спосіб.

Дарія ФРОЛОВА

Читайте також: Київ у темряві зали: історія кінотеатрів.

Джерело інформації: Київ 24 NEWS