Василь Пехньо про мобілізацію, призначення Федорова та ситуацію на фронті
У ситуації, коли Росія продовжує масові обстріли критичної інфраструктури та активізує наступальні дії на фронті, як Україна може протистояти? Чи реальна поставлена мета – знищувати до 60 тисяч окупантів на місяць? Які технології змінюють поле бою та які найнебезпечніші напрямки? Про це в ефірі “Каштан інтерв’ю” з Мариною Клим розповів військовий оглядач Василь Пехньо.
Марина Клим: Вітаю, друзі. Це проект “Каштан інтерв’ю”. Мене звати Марина Клим. Ми на резервному живленні, тепла нема, але ми продовжуємо робити для вас контент. Сьогодні будемо говорити про події, які відбуваються на фронті, про актуальну ситуацію. І у нас на зв’язку онлайн Василь Пехньо, військовий оглядач. Вітаю вас.
Василь Пехньо: Добрий день. Дякую за запрошення.
Марина Клим: Ми хочемо одразу почати, звісно, з такої, з одного боку, загальної інформації, з іншого боку важливої. Перший місяць нового року вже добігає завершення. Січень 26-го. Рік ми розпочали також із кадрових змін у сфері оборони. Якщо охарактеризувати січень для фронту і для сил оборони, яким він був за вашим поглядом?
Більше новин, фото та відео у телеграм-каналі
Перейти до каналу KASHTAN NEWSАналітика та розслідування • Інтервʼю • Сильні історії
Василь Пехньо: Тут справді треба дві складові цього питання розділяти. Тобто окремо кадрові призначення, напевно, від них очікування. А друге – фронт. Фронт поки що цих кадрових призначень, звісно, не відчуває… Безпосередньо про фронт… так історично склалося, що для нас зимовий період для сил оборони України він складається доволі таки складно, сорі за тавтологію. В сенсі того, що противник постійно в цей період проводить дуже серйозні і дуже складні, виснажливі для наших військ штурми. Ретроспективно подивімося злам 22-23 року. Зима, починаючи з листопада до лютого. Що це було? Це була Бахмутська операція, яка фіналізувалася. Дуже виснажливі бахмутські бої, які завершилися в травні 23-го року окупацією Бахмуту. Злам 23-24 року закінчився окупацією Авдіївки. Бої за Авдіївку розпочалися в жовтні 23-го, завершилися в лютому 24-го. А злам 24-25 років – це у нас була курська операція противника, коли ворог фактично витіснив наші війська з Курщини, перерізавши логістику, тиснучи просто шаленою кількістю особового складу, в тому числі залученням корейців, які, я зі слів очевидців знаю, як це відбувалося в зимовий період. Їм було байдуже, корейцям. Вони йшли кожні там 200-300 м групою по двоє, по одному, по двоє, по троє. І це тривало невпинно впродовж трьох діб рівно там рік тому. А злам 25-26 років – це у нас Покровськ-Мірноград, і Гуляйполе, напевно, що під цими населеними пунктами у нас проходить зміна років. Тобто я веду до того, що зимовий період, здавалося б, що для адекватної армії це період певного утихомирення, для російської ж армії це не так, тому що це абсолютно некроманська якась армія, яка готова втрачати дуже багато свого особового складу. І в такі вкрай виснажливі періоди вони, зовсім не цінуючи життя своїх військовослужбовців, виснажують ще більше в таких умовах, надскладних оборонних умовах, виснажують противника, тобто сили оборони України. І тому, виходячи з цієї ретроспективи, так і цей рік не стає такою новинкою. Дуже складно на фронті. От реально дуже складно на фронті. Але якби це не виглядало певним чином дивно, складно, але фронт не ламається. Тобто навіть ті просування ворога, які є, захоплення Сіверська в скорій перспективі, окупація Мирнограда, Покровська, Гуляйполя, чи Степногірська також до цієї когорти варто долучити… Все рівно відбувається стримування ворога. Потрібно розуміти, в яких ми зараз реаліях перебуваємо. Українські збройні сили, сили оборони України, ми маємо недопрацювання по кількості особового складу. Тобто це питання мобілізації в нас воно дуже-дуже серйозною нагальною проблемою є, яка не вирішувана. Невирішувана. І в силу ось такої кризи особового складу наше командування по суті робить те, що може в цих реаліях. Це за рахунок асиметричних певних дій, інколи симетричних, інколи асиметричних дій, стримує противника за всіма науковими військовими стандартами. Я спілкувався з військовими різного рангу, з тими, котрі зачислюються до когорту так званих кадрових офіцерів. Вони кажуть, що, ну, по-хорошому, з тією перевагою, яку зараз має противник, ми би мали вести вже десь бої в межах Запоріжжя, умовно кажучи. Але цього немає. Цього немає. І це хороша новина про фронт. Погана новина про фронт полягає в тому, що все рівно ворог просувається. Він не зупинений на нуль, він не помножений на нуль, він все рівно спроможний здійснювати свої піхотні інфільтрації, тому що саме виключно за рахунок просочувань особового складу, інфільтрацій так званих, росіяни завойовують території, вони займають їх, створюють подекуди по-де-інде критичні ситуації. І поки що піхота залишається їхнім єдиним ресурсом, який дає можливість досягати результату. Відповідно, виходячи з цієї частини, завершуючи частину відповіді на запитання про те, що на фронті, я переходжу до кадрової частини.
Чому на Федорова зараз багато десь очікувань? Тому що ми вже як держава декларували певний курс. Це зробив і Федоров, це зробив і Мадяр, командувач сил безпілотних систем, про те, що стоїть задача від Верховного головнокомандувача, від президента України знищувати на місяць 50-60 000 особового складу противника. Що це нам дасть? Це приведе ситуацію, за якою російська мобілізація почне іти в мінус. Тобто вони не зможуть стільки особового складу, ну, принаймні очікувано, що вони не зможуть стільки особового складу додавати до своєї присутності тут на окупованих територіях або загарбувати нові території. Крім цього, це спричинить до тієї ситуації, знову ж таки, за умови реалізації цієї поставленої задачі в 50-60 знищених тисяч окупантів, це спричинить до тієї задачі, про яку нещодавно в своєму інтерв’ю озвучував командир третього армійського корпусу Андрій Білецький. Він казав, що якщо ми нейтралізуємо піхотні ось ці інфільтрації противника, то росіяни застрягнуть в так званому стратегічному глухому куті. Ну, тобто вони не зможуть знати, що їм робити на фронті. І саме до цього ми рухаємося. І саме на це, от якраз, націлені в якійсь мірі ці всі призначення, ротації, які відбулися у безпековому секторі. Великі надії на Федорова, великі надії на продовження активної роботи Мадяра. Великі надії покладаються зараз на новопризначеного замкомандувача Повітряних сил Павла Єлізарова, командира одного з найкрутіших спецпідрозділів, який створився з початку повномасштабного вторгнення. Я маю честь з ним бути знайомий особисто. Я знаю точно, що це хороший менеджер. Це якраз таки певним чином відповідь, знаєте, чого ми прагнемо. Цивільних менеджерів, тобто Мадяра, Єлізарова, долучають зараз у військо, щоб вони на рівні організації покращили цю складову. При цьому залишають в організаційних структурах дуже якісно зарекомендувавших себе військових. Буданову, давши розвиток політичної кар’єри, залишивши полковника Поліса в офісі президента на управлінській позиції, по суті, що очільника військового кабінету президента. І виглядає на те, що от те, що ми зараз робимо, те, до чого зараз дійшов і президент, і загалом наша владна машина, це називається, ну, певним чином відповідь внарешті вже на завершення четвертого року війни, до того курсу на розвиток, скажімо так, загальної мобілізації країни. Тому що нам треба реально мобілізувати країну, економіку, нам треба воювати державою, а не щоб тільки воювали Збройні сили. І чим більше буде військових у владі, чим більше буде цивільно-військових у тих, які себе проявили добре за час повномасштабного вторгнення, тим більше, принаймні, надій на те, що всі ці поставлені задачі можна буде зреалізувати.
Марина Клим: Ви зазначили про стратегічну ціль. Хотіла б тут уточнити, та про 50 000 вбитих росіян на місяць. Чи наскільки це реально? От справді, і знову ж таки, воно ж постійно оновлюється. Та і Сирський казав про те, що мобілізація все одно росіянами виконана. При цьому і Зеленський робив заяву до Європи про те, що там до 2030 року можуть мобілізувати в Росії 2-2,5 млн нових бійців. От наскільки реалістично вбивати щомісяць 50 000 і як це реально, ну, чи може це реально вплинути на ситуацію?
Василь Пехньо: Тут треба розділити це два аспекти. Станом на сьогодні Генеральний штаб подає дані про те, що вбитими або пораненими є близько, ну, майже там 1 250 000 росіян, а це за чотири роки повномасштабного вторгнення. Майже половина, ну, окей, можливо не половина, менше відсотків, я точну цифру не скажу, але дуже вагома складова цих втрат противника були досягнуті за 25-й рік, коли дрони фактично заполонили поле бою за умов хорошої погоди, а таких сонячних або, скажімо так, нормальних днів в Україні більшість з 365. Так от, за умов нормальної погоди, коли дрони можуть літати, вони знищують до 80-85% особового складу противника. На них покладаються основні функції знищення, хоча вони можуть існувати в подальшому тільки виключно в спайці з класичними засобами. Я ще до цього дійду. Але реально дрони зробили так, що втрати на полі бою, взагалі існування людини на полі бою стало дуже небезпечним і дуже, ну, таким, що ставить під питання взагалі функції подальші піхоти на полі бою. Тому що зараз в багатьох процесах функція піхотинця зводиться до того, щоб сидіти на передовій і не видавати себе. Видавати себе тільки в крайньому випадку, тому що як тільки ти себе видаєш, твою позицію розбирають в сотнях, як не в тисячах, дрони або скиди з дронів, або інші типи боєприпасів. Відповідно, якщо ми розуміємо, що ворог за останній рік зазнав величезних втрат, він буде цих втрат зазнавати і далі. Єдина можливість для росіян просуватися виключно піхотою. Відповідно, ми маємо досягнути того рівня дроновізації нашого війська, автоматизації процесів, осучаснення, технологізації, загалом оснащення наших військовослужбовців, який би дозволяв ефективно справлятися з цією піхотою. Це станеться не тільки дронами, це станеться якісними менеджерськими рішеннями, які, зокрема, будуть включати побудову відповідної оборони, смуг оборони, які будуть прилаштовані і пристосовані до сучасного поля бою. Про що йдеться? Якщо, наприклад, ми гіпертрофовано наробимо таких ділянок оборони, які будуть перекопані ровами, які будуть заміновані мінами протипіхотними, які будуть перекладені колючим дротом, малими колючими перешкодами, що все буде грати на користь того, що російський піхотинець, який є основною ударною одиницею російської армії, він буде гальмуватися в своїх штурмах, тобто він буде якомога довше затримуватися, іти на позиції дуже довго, рухатися до передової дуже довго. Це буде давати нам значно більше шансів та можливостей нашим дронам виявляти їх і вбивати. Тому що, умовно кажучи, зараз швидкість перезаряджання, умовно кажучи, одного оператора дрона складає від 10 до 20 хвилин. Тобто 10-20 хвилин потрібно на те, аби дрон полетів і уразив ціль. І то це ще й варто враховувати те, що не всі дрони стовідсотково влучають по цілі. Буває, бувають різні ситуації. Буває, що батарейка розрядилася, буває, що дрон просто втрачений. Різне буває. Буває, що не влучив оператор, буває, що, не знаю, там потоком вітру занесло і оператор не впорався. Це різні є складові, які впливають на те, чи вражається ціль, чи не вражається. Відповідно, якщо ми сьогодні доходимо до точки, я нагадаю, що в нас в жовтні була проведена або була оголошена масштабна кампанія з рекрутингу до сил безпілотних систем. 15 000 вакансій. Якщо от якраз таки з жовтня до сьогодні ми доходимо десь до точки того, що фізично ті люди, які відгукнулися в жовтні на те, що вони хочуть стати операторами, наприклад, БПЛА у складі сил безпілотних систем, вони якраз закінчують свою базову військову підготовку і скоро вони будуть з’являтися на полі бою. І задача якраз таки буде полягати в тому, щоб якісно та кількісно наростити кількість пілотів, які будуть знищувати російську піхоту, бо нам треба фізично багато пілотів, щоб фізично знищувати багато росіян. Це перша задача.
Друга задача полягатиме в тому, що, про що, до речі, зараз Федоров говорить, нам потрібно створити якісні, круті дуже спецпідрозділи наших пілотів-дронів, які будуть полювати на пілотів дронів противника. Тому що я от зараз кажу про наш розвиток, але паралельно точно так само подекуди краще, подекуди гірше розвивається противник в цій БПЛАшній складовій. Тому нам критично важливо знищувати, скажімо так, “кров війни” ворожу, це пілотів їхніх БПЛА. Це друга задача – створити такі спецпідрозділи, які будуть системно відпрацьовувати по ворожих дронарях.
І третя задача, вона пов’язана з першою. Нагадаю, перша вона звучить так, що це більша кількість пілотів, більша кількість дронів, які будуть знищувати ворога. Але знову ж таки, розуміючи, що ворога фізично подекуди на деяких ділянках фронту від 6-ти до 12 разів більше, потрібно робити так… бо нас пілотів не вистачить стільки, скільки їхніх піхотинців. Тому потрібно робити так, щоб, умовно кажучи, один пілот управляв декількома дронами, а це уже елементи штучного інтелекту, машинного зору, автоматизації, якою теж покликаний зайнятися Федоров. Тобто умовно, щоб, каже, кожен пілот, наприклад, міг керувати умовним роєм дронів. І цей рій дронів зможе накривати колону противника, а не один пілот ганяється за одним піхотинцем. Ось це ті задачі, які дозволять нам досягнути тієї кількості втрат противника.
Хоча це дуже легко звучить, але це дуже важко зробити. Тут дуже багато процесів зав’язаних від виробництва дронів, від розуміння і передбачення, які дрони будуть летіти за умовних півроку. І це велика задача зараз для Міноборони під керівництвом Федорова, щоб він створив такий орган передбачення технології. Органи, точніше, так я сказав… кількість виробництва дронів, передбачення, які дрони будуть летіти, швидкість постачання цих дронів до війська. Тому що ми подекуди все рівно пробуксовуємо по тій складовій, що в нас умовний дрон виготовлений, а до війська він потрапляє, наприклад, за три місяці-чотири, півроку, коли його сама технологія цього дрону вже не актуальна. Неактуальні частоти, неактуальні дальності батареї, неактуальний зв’язок. А він потрапляє до війська. Чому? Тому що бюрократична складова не налагоджена. Ось це виклик логістичний, постачальний виклик. Викликом є децентралізація процесів, щоби сам підрозділ міг краще оперувати. Він краще розуміє свої потреби. Не якийсь дядько в Києві розуміє кращі потреби комбрига під Покровськом, а комбриг під Покровськом краще розуміє ці потреби. Саме тому, наприклад, от я в першій частині відповіді говорив про те, що я радію, що Поліса залишився в офісі президента, тому що це його авторства була програма, яка за минулий рік розвинула так звану децентралізацію закупівель, коли на кожен воюючий батальйон у складі бригади по 7 млн грн виділяється щомісяця. І таким чином комбриг отримує не найбільший, скажімо так, це резерв, який не покриває всіх його потреб, але доволі вагомий резерв в своїх руках, який дозволяє децентралізовано здійснювати ті закупівлі, які на місці, на фронті вони вважають більш потрібними. Плюс у нас розвинулася система Агенції оборонних закупівель (АОЗ), так, в нас розвинулася система Dochain, такий як розетка для військових. Все це в частині закупівель архіважливо, тому що це логістика. А як, ну, банальною заїженою фразою не було би, війні дуже-дуже важливе значення має логістика. І тому і над цими всіма… якщо всі ці весь цей обсяг, і це тільки там 10-та частина, може, може там 30-та частина то тих процесів, які я зумів окреслити зараз, якщо вони будуть правильно по-менеджерськи реалізовані, то ми досягнемо цієї цифри і втрат росіян буде більше. І так, можливо, вони зможуть і далі постачати і 2,5 млн до 2030 року до війська. Але головна задача – реагувати на те, щоби це постачання їхнього особового складу не давало, не приносило їм результатів. Десь так. Звучить легко, виконати важко.
Марина Клим: Ні, звучить дуже логічно і системно. І насправді от щодо це, я так розумію, такі якісні зміни та які будуть відбуватися, на які ми бачимо, сподіваємось. А якщо до зараз, який формат боїв зараз відбувається і зараз от найбільш домінує, скажімо, на фронті? Зараз вже є тенденція до того, що роботи все-таки витісняють піхоту? Та ви кажете про те, що зараз їх функція трохи змінилась.
Василь Пехньо: Ну, не витісняють піхоту. Вони все ще не зможуть витіснити піхоту. А, скажімо так, за 2025 рік розвинулося момент того, що роботи перейняли на себе певний функціонал піхоти і цілком природньо його замістили, тому що до цього спонукав нас противник. Взагалі от те, що відбувається в нас у війні – це постійні перегони. Ворог щось придумав, обтоволокно, наприклад, запровадив його активно на полі бою. Наша оборонно-промислова галузь разом із військом шукає на це відповідь, шукає, як здійснити цей вигук, відгук, як його нейтралізувати, цю загрозу. Ми, наприклад, почали використовувати ті ж бомбери, батьком яких є от Лазарі, нинішній заступник командувача повітряних сил Павло Єлізаров. Росіяни досі, донедавна думали, як їм протистояти, придумали. Минулого року під Покровськом вони придумали, коли зайшов “Рубікон”, ворожий спецпідрозділ БПЛАшний, розставив дуже багато малесеньких РЛСок, радіолокаційних станцій, що дозволило їм сканувати небо, виявляти наші бомбери і запускати по них FPV, збивати їх фізично.
Марина Клим: Угу.
Василь Пехньо: Ми придумали зенітні дрони, щоб збивати шахеди. А вони придумали шахеди, які почали запускати або на прямому радіокеруванні, або на mesh системі зв’язку, або шахеди, які мають на собі 360° оглядову камеру, яка при наближенні зенітного дрона дозволяє маневрувати дроном і ухилятися від цього. Тобто це постійні перегони в технологіях. Відповідно те, що от зараз відбувається на полі бою і як я сказав, що 25-й рік частково замістив функції, це було природньо вимушено, що функції піхотинця були заміщені, наприклад, земними роботизованими комплексами. Я чув від бійців, що ніде немає кращого стимулу для фронту або для тієї бригади, яка стоїть на тій чи іншій ділянці фронту, ніде немає кращого стимулу, аніж “Рубікон”, ворожий спецпідрозділ, класно забезпечений хорошим, хорошою кількістю людей, хорошими технологіями, який, якщо заходить на ділянку, він просто починає знищувати все, включно з піхотою, з штабами, з логістикою, випалювати, робити випалену землю, кілзону, так звану. Тому коли заходить з того боку ворожий підрозділ, який тобі пропонує умови кілзони, а це означає, що ти не можеш піхотинця ні завести, ні вивести, ти не можеш евакуювати пораненого, загиблого, ти не можеш доставити воду, харчі, боєкомплект на передовій позиції. І тоді в тебе постає питання, що робити? І ось це “що робити?” Ти не можеш їхати пікапом, ти навіть не можеш їхати уже танком, броньованою машиною. І це вирішили наземними роботизованими комплексами, які за 2025 рік… Це робот. Так, машина-робот, яка взяла на себе функції піхотинця по доставці логістики. Якщо раніше це був піхотинець, який навантажував на собі на спину купу вантажу, брав руки там патрони в одну руку, в іншу є-е-е, воду і йшов на позицію, то зараз це робить робот. Доставляє воду робот. Або це або наземний роботизований комплекс, або ті ж самі важкі бомбери, які доставляють нас до позицій необхідне. Те саме евакуація, те саме логістика, евакуація, це те саме інженерка, тобто розтягнення, наприклад, колючого дроту. Зараз професія сапера, вона змінюється. Ну немає вже такого чоловіка, який виходить на передову, бо він просто не зможе вижити на передовій. Його знищить дрон, який там виходить і починає розставляти міни, розтягувати колючий дріт, копати окопи і тому подібне. Зараз частково ці функції, наприклад, по розтягуванню колючого дроту, по встановленню мін беруть на себе машини, наземні роботизовані комплекси або дрони. А відповідно ось так цей функціонал забрали, але все рівно, я ж казав, що є періоди, коли дрони не літають, погана погода, обледеніння, тумани, вони не літають. І потрібно вдаватися, скажімо так, до класичних методів, коли людина це робить.
Напевно, на 25-й рік, ой, на 26-й рік я зроблю такий прогноз, а що стоїть задача знайти спосіб, як вберігатися від FPV дронів, тому що вони реально заполонили просто фронт з обох сторін. І якщо ми знайдемо, ми або противник, може, я не виключаю того, що і противник може це зробити, якщо знайдеться спосіб убереження від FPV дронів, то може повернутися класична піхота. Можуть знову повернутися на поле бою танки, броньовані машини, артилерійські системи. Як це може статися? Якщо умовно кажучи буде придумана автоматизована турель якась, от просто стоїть кулемет, так, який здатен в автоматичному режимі виявляти в околицях FPV дрон, виявляти його і відстрілювати. Знову ж таки, легко звучить, здавалося б, щоб придумати таку машину. Концептуально ми собі уявляємо, що це мало би статися, але практично як це реалізувати? От над цим ламають голови найсвітліші уми всього світу. Відповідно, якщо з’являться такі автоматизовані турелі, які будуть відстрілювати FPV дрони, з’явиться новий етап війни. І це, знову ж таки, будуть постійні перегони до наступного етапу, коли хтось придумає якусь технологію, яка буде видозмінювати, скажімо так, фронт.
Марина Клим: Зараз ще хочу поговорити про наші масовані та великі ракетно-дронові удари Російської Федерації, але точково, бо ви про це робите огляди на своїх ресурсах. Для наших глядачів скажіть, які зараз на фронті є такі найвразливіші місця, де тонко, та так би мовити, і хто зараз у найбільш вигідному становищі на полі бою?
Василь Пехньо: Ну, нема такого, щоб хтось був у вигіднішому становищі. Ну, очевидь, напевно, у вигіднішому становищі той, хто має більше ресурсів на ньому, тобто росіяни, які тиснуть на ділянках. Окей, давайте я… реально це прогнози, ця штука невдячна, але я ризикну сказати, що Покровськ-Мирноград ми втратимо, Гуляйполе ми теж втратимо. Степногірськ – це запорізький напрямок, це складна ділянка фронту, загалом Запорізька. Високоймовірно, що після досягнення успіху на Покровсько-Мирноградській ділянці противник перейде до більш акцентованих ударів або просувань в Запорізькій області з метою створення плацдармів загрози для населеного пункту Запоріжжя. Хоча зараз от навіть близько в нього немає цих ресурсів для того, щоб якось загрожувати Запоріжжю піхотою, виключно обстрілами, шахедами, ракетами або дронами подекуди. Але він на 26-й рік собі буде ставити задачі по створенню таких плацдармів в бік Запоріжжя і в бік Слов’янсько-Краматорської агломерації. Тобто це Лиман, Костянтинівка, Сіверськ. От це такі наші два основні напрямки зусиль противника: Донецька і Запорізька області. Ще зберігається харківська, тому що Куп’янськ, він до певного часу був стратегічно важливим другим, насправді, напрямком інтенсивності противника після Покровського. І в Куп’янську росіяни мали всі шанси здобути великий успіх, але там була проведена контратакувальна операція наших сил оборони, надзвичайно успішна, яка відкинула росіян дуже далеко позаду. Тому там перевага безперечно на нашому боці, на Куп’янській ділянці фронту, північ. Я думаю, що там ні з нашого, ні з російського боку немає тих сил, котрі би могли щось створювати, принаймні станом на сьогодні. Тому це не більш ніж якісь такі інформаційні удари, бо одне по одному можуть там відбуватися. Точно так само, як, наприклад, південна ділянка, Херсонщина або що. Головний акцент – це Донеччина, це Покровськ. В подальшій перспективі це Слов’янсько-Краматорська агломерація. І це запорізька ділянка фронту, Гуляйполе, Оріхів, Степногірськ. Ну ось, ось такі, напевно, там перевагу має противник. На Куп’янську, на Харківській ділянці фронту маємо перевагу ми.
Марина Клим: Пане Василю, щодо масштабу тепер ракетно-дронових ударів по Україні. Останні місяці ми бачимо, що ворог залучає сотні дронів, десятки ракет. Спрямовані вони насамперед на критичну інфраструктуру, щоб позбавити світла, тепла, енергетики, води і так далі. У чому різниця, ви бачите, між нинішніми атаками на енергетику і тими, що були рік тому? Ну, ми можемо бачити оці комбіновані удари, да? Це якби будь-який пересічний громадянин може спостерігати. Але що ще ви могли б сказати? Які відмінності є між тим, що було рік тому і ударами ракетними, які є зараз?
Василь Пехньо: Певно, ми розслабились, як країна, не думаючи, що переживши всі попередні зими, ми думали, що противник геть нічого нам не зробить. Виявилося, що може зробити і може зробити дуже боляче. Тому це питання підготовки, забачливої підготовки. Це, знову ж таки, це до повернення питання того, що воювати треба не тільки військом, а і загалом країною. Це про укриття наших енергооб’єктів. Це перший, напевно, висновок, чому відрізняється тоді удар і зараз. Друге – це безперечно, що ворог біснується і використовує зараз дуже багато своїх ресурсів, навіть включно з ракетами. От, наприклад, в ході останнього обстрілу по Києву Х-1, які буквально з конвеєра полетіли по Україні, ворог дуже хотів заморозити повністю столицю. Тобто він все вкладав в це, тому що зараз є така певна часова рамка, і це теж ознаменує різницю між минулим роком і цим. Певна рамка можливостей, коли ти можеш продавати свої успіхи. Тому що ця рамка впливає на одного чоловіка у світі, який зветься Дональд Трамп. Він дуже хиткий такий, знаєте, є слово російське “паткий”, до того, щоби отак сприймати інформаційні якісь події і сприймати силу виключно за картинкою зовнішньою. Цю зовнішню картинку росіяни намагалися створити. Вони її повсяк час створюють, оскільки на фронті вони її зараз не можуть створити. Ну, згадаємо, от давайте так. Покровськ, якщо я не помиляюся, Путін з Герасімовим “захопили” в лабках ще 26 жовтня минулого року.
Марина Клим: А вони 29 жовтня Путін обіцяв туди завести іноземних журналістів. Досі ж вони Покровськ не захопили. Тобто це вже минуло три місяці.
Василь Пехньо: Три місяці тотальної брехні. Куп’янськ вони вже встигли втратити. І при цьому ж все рівно продовжують продавати картинку. Не знаю, на яких ідіотів вона розрахована, що в них там все добре і вони тільки зачищають Куп’янськ. Але загалом, ну, є ж розуміння того, що на фронті якби картинка не складається. Згадайте кінець літа минулого року, коли в західних ЗМІ з’являлися публікації про те, що путінські генерали продають ідею того, що до жовтня український фронт розсиплеться, що вони там вийдуть до Запоріжжя, до Дніпра і тому подібне. Цього не сталося, тому потрібно придумувати іншу картинку переваги своєї. Цією картинкою є, безперечно, що абсолютно терористичні удари по енергетиці, спричинення гуманітарних криз для таких міст, як Київ, Дніпро, Запоріжжя, Одеса. І це ворог зараз реалізовує, а знову ж таки доволі успішно до певного часу. Тобто він прагне створити абсолютну картинку Армагедону, але йому це, дякувати Богу, не вдалося. Дякуючи нашим повітряним силам, які навіть останній удар впоралися дуже якісно, знищивши рекордну велику кількість балістичних ракет. Але ми тут залежні, в тому числі від наших партнерів, тому що балістику ми збивати без допомоги, без участі партнерів не можемо.
Марина Клим: А я ще хочу уточнити, ми зараз будемо розробляти цю складову по дронах, а балістику – ну ніяких. От те, що ви сказали, та що Росія вже, ну, от по уламках, які були знайдені, що Росія використовує ракети, які були виготовлені от уже в цьому році. Тобто це більше навіть, ну, здавалося б, це треба, щоб вразити нас, ну, в плані того, психологічно тиснути. А я так розумію з ваших слів, що це більше такий піар-хід на Сполучені Штати і на Трампа.
Василь Пехньо: Ні-ні, це не піар-хід. Я можливо неправильно пояснив свою думку. А вони хотіли вкласти все, що мали, от по якомога більше для того, щоб реально загасити повністю Київ. Тобто вони все готові були віддати, щоб в ході останнього обстрілу знищити, повністю добити нашу енергетику. Саме цим я пояснюю появу ракет з конвеєра в ході обстрілу. Ну, тобто, ну, от уявіть собі, це як, я не знаю, ти біжиш спринт і в тебе вже залишаються фінальні 100 м, на які тобі треба викластися, і ти десь черпаєш сили з глибин своєї душі, глибоких глибин. І оце от приблизно такою глибокою глибиною були нові ракети буквально одразу з конвеєра для того, щоб загасити Україну.
Марина Клим: Президент Зеленський відкрито назвав роботу нашого ППО в частині протидії шахедам незадовільною. Раніше було винайдено мобільні вогневі групи. Яка ефективність сьогодні цих груп та що це і як це може посилити нашу оборону?
Василь Пехньо: Ну, мобільні вогневі групи дуже різні в різних ПВК, в різних регіонах. Тобто, якщо ми говоримо про ПВК “Центр”, це дуже потужне угруповання, зокрема залучення мобільних вогневих груп, які, зокрема використовують, наприклад, зенітні дрони. Південь, схід, ПВК “Захід” в цьому контексті, вочевидь, відстає, тому що на Львів, Івано-Франківськ та Тернопіль з Луцьком, ну, значно менша кількість фізично масштабів повітряних загроз летить. Точно так само, як і забезпеченість цих підрозділів значно нижча. А тому воно нас дуже різношерстно по країні з різними викликами. Одесу атакують з моря, Київ атакують з прикордоння, коли дрони з’являються дуже швидко вже над майже небом Києва. А президент оцінює негативну антишахетну роботу, тому що шахеди проходять, тому що ми не можемо поки що знайти того управлінського механізму, як їм протидіяти стіни умовної, яка би знищувала більшу кількість повітряних цілей. Ну і ми, вочевидь, будучи в Києві, прекрасно розуміємо скільки і як часто шахеди залітають. От буквально сьогодні теж наше інтерв’ю могло і не відбутися через денну повітряну тривогу. Так от, а з цим щось потрібно робити. Для того, щоб це зробити, потрібно зробити не тільки управлінське рішення, але й потрібно дати правильні технічні завдання нашим виробникам, які мають розуміти, що ми, наприклад, маємо виготовити ось таку-то кількість перехоплювачів ось такого-то типу для того, щоб збивати російські дрони. Але не тільки в перехоплювачах справа, справа ще й, наприклад, бо це тільки половина справи, знищення, а друга половина – це виявлення. Тобто нам треба… критично… Україна величезна країна, гігантська, це найбільша країна в Європі і нам в нас дуже великі території. А класичні засоби радіолокації, наприклад, на класичних зенітних ракетних комплексах, вони не були призначені для виявлення ось такої малесенької цілі, якою є шахед. Вони були свого часу призначені для того, щоби виявляти ракети, великі літаки, гелікоптери. Шахед в цих радіолокаційних станціях сприймається як, ну, складова похибки, скажімо так, як птах, якого не потрібно виявляти. Тому ми зараз перед, ну, наука так рухалася, от загрози так рухалися, наука так рухалася і тепер нам треба знаходити і правильні технічне завдання ставити на момент іще виявлення за рахунок різних систем і радіолокаційних станцій, і та датчиків, звукових датчиків, інших датчиків, які в нас зараз розвиваються в цьому контексті. Тому це дуже велика от ще така складова, яку задачею, про яку ставить собі перед собою Михайло Федоров і Павло Єлізаров. Тому я сподіваюся, що в них це все вдасться зробити, тому що фронт роботи тут дуже великий. Нам, по суті, розумієте, якщо ми це все придумаємо, як робити, умовно кажучи, антишахедний купол, то до нас прийдуть всі країни світу і будуть купувати нас це і будуть величезні гроші нам давати за це, тому що це повітряна загроза майбутнього, коли дешевим, даруйте, з лайна і палок засобом ти робиш мільйонні збитки.
Марина Клим: Угу. І потрібно придумати, і той, хто придумає насправді, як протидіяти ще більш дешевим засобом, способом, інструментом проти цього дешевого засобу, способу та інструменту, як шахеди, е той фактично, що, ну, вирветься в лідери світового оборонно-промислового комплексу і той отримає дуже багато грошей. Тому зараз перед нами стоїть фізична задача цього виживання. Але паралельно з цим нам треба ще дивитися це на як на дуже велику безпеково-економічну складову, тому що з одного боку ми можемо заробити цим дуже великі гроші на майбутнє, а другим, другою складовою є те, що ми по суті будемо гарантом безпеки для Європи. Бо ми єдині по суті, що знаємо і розуміємо умови сучасної війни в світі. Ми і росіяни. І розуміючи, що ми по різні сторони барикад, ми можемо стати отією перевагою росіянам і ті осі зла, яка від росіян, очевидь, вчиться. І китайці зараз вчаться, і іранці вчаться, і свої дрони, зокрема, за їхніми лекалами росіяни використовують ці дрони. Тому тому от на це в цьому складо в цій складовій дуже багато є перспектив для роботи. Ну, в вашому тоні відчувається такий обережний оптимізм, що вдасться реалізувати такий антидроновий купол?
Василь Пехньо: Тут дивіться, я в принципі просто оптиміст за принципом в житті, тому я сподіваюся на це. Але робити прогнози, чи вдасться чи ні, це абсолютно невдячна справа, тому що тут настільки багато невідомих у цьому рівнянні, що той, хто точно скаже, що це вдасться чи ні… можна передбачати тенденції, але невідомі з рівняння, ну, наприклад, хто ж може знати, передбачити поведінку Трампа або хто ж може передбачити те, що в інших країнах, особливо там в Польщі, Чехії, Угорщині, Словаччині, будуть абсолютно популістичні уряди. Ну, теоретично це можна передбачити, але це величезна кількість в рівнянні, яку неможливо вирішити навіть найсвітлішим умам цього світу. Тому, ну, світ, в принципі, зараз, на мою думку, рухається в дуже темні часи, в часи світової глобальної війни, в якій Україна вступила в цей процес уже першою. І тому ми значно підготовленіші, ніж інший світ. І в якійсь мірі, може, це нас має потішити. Це якби хороша новина, що ми в цей тренд з вами вступили першими, на жаль, але ми вже значно підготовленіші, бо далі світ, на мою думку, чекають такі виклики, до яких себе треба готувати. Ми трошки краще підготовлені, ніж інші.
Марина Клим: Раніше почали. Так, я не буду вас питати про перспективи, бо знову ж таки невдячна справа. На останок тоді останнє запитання. Біля нафтопереробного заводу в Білорусі встановили російське ППО. На вашу думку, для чого і чому? Чого бояться? Чи можна так сказати білоруси, чи то росіяни? Як ви бачите це?
Василь Пехньо: Білорусі зараз є важливою воєнною складовою для противника. Дивіться, коли росіяни виготовляли прекрасні свої ракети до 2014 року, вони застосовували чіпи від Інтела або якусь там авіоніку, інші продукцію від Франції, Німеччини. Спокійно, бо не було ніяких санкцій. Коли вони загарбали Крим, почалися санкції на російські підприємства, але не на білоруські. Білоруське є таке підприємство “Інтеграл”, яке почало скуповувати, наприклад, верстати для створення чіпів і вже дуже сильно розвинуло цю складову чипізації для російських ракет. Тобто вони стали для них вирішальними в частині військово-промислового комплексу. А по Білорусі зараз по їхніх кордонах, наприклад, з кордоном України і уже навіть з кордоном Польщі та країн Балтії, розтягнуті напряму антени, які дозволяють керувати шахедами прямою наводкою, так би мовити. Тобто це оті шахеди, які зараз… білоруські системи вежі мобільного зв’язку, вони фактично ще переобладнані під те, щоб управляти напряму шахедами. Білорусь цілком очевидно складає інформаційно-пропагандистський майданчик для розміщення арешника і залякування, наприклад, Європи ним. Тобто Білорусь складає важливу військову складову, осердя певним чином для руху Російської Федерації на захід. Саме тому, вочевидь, якщо це для тебе важливе, якщо ти розумієш, що це вирішальне для твоїх подальших планів, а я, на жаль, маю поганий прогноз на 26-й рік або уже на 27-й, на його початок, що Росія, я гадаю, вона розпочне активні агресивні дії в різному, не впевнений, не буду прогнозувати, в якому форматі, це будуть агресивні дії проти східного флангу альянсу НАТО, то Білорусь в цьому контексті буде дуже-дуже-дуже важливою країною, тому то вони нею опікуються і переживають.
Марина Клим: Дякую вам. Дякую вам за ваш час, за те, що, бачите, вдалося нам все ж таки. Оптимізм наш з вами якось знайшов синергію. Ми спрацювались. Дякую вам за розмову, за те, що знайшли час.
Більше новин, фото та відео у телеграм-каналі
Перейти до каналу KASHTAN NEWSАналітика та розслідування • Інтервʼю • Сильні історії
Приєднуйтесь до нас в Instagram! Слідкуйте за ексклюзивними матеріалами, цікавими історіями від Kashtan! Підписатися Ексклюзивні матеріали Останні новини Цікаві історії
Джерело інформації: Київ 24 NEWS