Олександр Хоменко: «Виставу створюють дуже багато людей, у яких немає шансу вийти на сцену»
Олександр Хоменко: «Виставу створюють дуже багато людей, у яких немає шансу вийти на сцену»Колаж: Каштан NEWS
Відомий діяч культури розповів про залаштунки театрального життя та емоції сприйняття вистав
Про особистості й теми, про які говорить Київ і вся країна, поділився своїми думками в новому випуску ютуб-проєкту «Каштан. Інтерв’ю» поет та режисер, співзасновник творчого обʼєднання МУР Олександр Хоменко.
Олександре, одразу запитання: як проходять вихідні у митця?
Думаю, що той стиль життя, яким доводиться жити останні роки, хоч і має дуже багато привілеїв, але поняття дня тижня, як робочого і неробочого, не існує. Тому, що ти можеш бути зайнятий усю суботу й неділю, можеш нічого не робити в середу, а можеш 14 днів поспіль працювати по 10 годин на добу.
Адже людям треба тут і зараз хліба і видовищ. Ми часто їздимо з лекціями до дітей. Наприклад, у мене в графіку є обов’язково зустріч з молоддю кожні 10 днів: школи, «універи», якісь табори. Наприклад, був у Карпатах два тижні тому з лекторієм у дитячому таборі.
В ті дні, коли не працюю, думаю про роботу. І мені дуже подобається моя робота.
Скриншот із випуску “Каштан. Інтерв’ю”
У вас продовжується тур «Ребелія». Це вже додаткові, так розумію, міста, тому що він мав завершитись в жовтні.
Він мав завершитись в жовтні. На вистави всі квітки продані. Вже і на 2026 рік на «Ребелію», наприклад, у Києві не можна купити квитки. На березень 2026 року на мої вистави не можна вже купити квитки…
А грудень будете відпочивати?
У нас в Origin Stage буде концерт. І це завжди зовсім інша специфіка… Мав щастя, у нас була освітня премія Тичини, і там був такий маленький виступ від МУР після неї. І я почув, як двісті людей хором зі мною говорять рядки з «Ребелії». Це вперше в житті я це почув, і це незвичайне відчуття. Тому, що ти пишеш це і створюєш пів року, і сидиш у студії по 12-14 годин. Я, до речі, й спав у студії: лягав під столом, де працюю. Засинав, прокидався і далі сідав писати якісь варіанти твору. Це все з твоєї голови лягає на слова, на клавіатуру, перетворюється в якусь матерію. І коли ти раптово чуєш, як хором із тобою 200 людей знають на пам’яті, це – відчуття дуже й дуже особливе.
Скриншот із випуску “Каштан. Інтерв’ю”
Відчуваєш себе рок–зіркою?
Та ні, це не про це. Це про щось більше за всіх нас: що ти створив якусь історію, яка живе поза тобою.
В одному інтерв’ю ви казали, що була така певна пересторога, можливо, тривога з приводу того, що не так спрацювала «Ребелія»...
Завжди проблема другого акту… В будь-якому разі «Ребелія» зібрала вісім палаців за 50 днів!
А «Ти романтика» який підсумок?
У сумі зібрала 12 чи 11 палаців, здається, за рік. Але просто продати вісім за 50 днів – це шалений результат.
А загалом не рахували хоча б приблизно кількість квитків по країні?
Ну, тільки в Києві 16 тисяч. Не можу уявити навіть. Я думаю, що це більше, ніж у будь-якої іншої вистави, яка взагалі існує в нашій країні зараз.
Скриншот із випуску “Каштан. Інтерв’ю”
Підбивали підсумки «Ребелії»? Які висновки, емоції, зокрема фінансові?
Це дуже дорога вистава в операції своїй, щоб давати людям такий рівень продукту… Можна з Бродвеєм порівнювати (сам люблю Бродвей). У випадку деяких мюзиклів на Бродвеї 6-8 років можуть бути всі сезони зайняті однією виставою. І було б класно так робити, наприклад, із «Ребелією». Або – з «Романтикою»…
Однак жодному бродвейському режисеру не снилася задача, щоб вистава однаково виглядала на сцені і в Жовтневому палаці, яка є найбільшою театральною сценою України, і в театрі в Кропивницькому на 400 місць. Розумієте? Чесно, я не розумію, скільки фур і як це має все перевозитися. Але завжди має виглядати однаково. Фури десятитонні їздять за нами, автобус, логістика. Це – величезна операційна. І виставу створюють дуже багато людей, у яких немає шансу вийти на сцену. Але, на відміну від більшості театрів, ми їх усіх виводимо в кінці вистави: викликаємо реквізитора, костюмера, художника по світлу та інших. Стараємося приділяти цьому увагу.
Скриншот із випуску “Каштан. Інтерв’ю”
Найчастіший відгук, який можна почути і після «Романтики», і після «Ребелії», що я плакав усю виставу, або я плакала до кінця, просто сльози течуть. Що саме, на вашу думку, викликає таку реакцію в людей?
«Ребелія» – не сумна. І «Романтика» в чомусь – теж не сумна. Вони просто йдуть дуже цікавим, дзеркальним стилем розвитку. «Романтика» на 70 відсотків весела і смішна. Але тільки тоді боляче, коли щось руйнується, коли це збудується… «Романтика» поведена так, що вона в 80 відсотках хронометражу показує, як всі сміюються, говорять, а в кінці потім їх усіх убили. Це дуже щаслива та яскрава історія, яка закінчується сумним.
А «Ребелія» – це історія, у якій є сумні моменти, яка закінчується позитивно і повною перемогою…
Думаю, що люди плачуть, або пишуть, що це – найкраща вистава, яку вони бачили в своєму житті, просто через дуже емоційну реакцію. Думаю, що це через велику кількість емоцій, які дає вистава. В хорошому сенсі – твій організм не витримує, і ти просто в сльози пускаєшся, бо ти якийсь ліміт естетичного сприйняття вичерпав, який у тебе є, він заповнюється і виходить назовні, виплескується.
Скриншот із випуску “Каштан. Інтерв’ю”
Чий відгук вас, можливо, найбільше вразив або здивував? Або щодо «Романтики», або щодо «Ребелії».
На мою думку, «Ребелія» більш довершений продукт. І з «Ребелією» набагато менше відгуків, що мені не сподобалося…
З того, що мене завжди чіпляє, це – те, коли люди пишуть, що вони перейшли на українську мову через «Ребелію», через МУР. Тому, коли хтось змінює мову спілкування, фінальний крок через МУР, це ніколи не є єдиною причиною. Але це може бути якісною останньою краплею, коли людина повертається з-за кордону і каже, що, мовляв, я була у Варшаві, приїхала на «Ребелію» і тепер розумію, що я – частина цієї нації і залишаюся тут і не буду повертатися назад, за кордон.
Дивіться повну розмову з Олександром Хоменком у новому випуску ютуб-проєкту «Каштан. Інтерв’ю» за посиланням.
Джерело інформації: Київ 24 NEWS