Дмитро Бабак. Як зірка СТБ став стилістом волосся
Він був одним із найвпізнаваніших голосів країни — переможець «Х-Фактора», артист, чиї пісні звучали на радіо, чия поява на сцені збирала тисячі глядачів. А потім — зник, бо настав час іншої сміливості. Сьогодні Дмитро Бабак — стиліст із зачісок. Його відео перевтілень у TikTok та Instagram збирають мільйони переглядів, а в його перукарському кріслі сидять українські селебріті. Як зірка сцени став перукарем, чи має музичне минуле майбутнє, як пережив публічні скандали та чому обрав працювати не на себе? У цьому інтерв’ю Дмитро Бабак вперше відверто розповідає про свій шлях — від дитинства на Луганщині до стиліста зачісок, від страху першої стрижки до усвідомлення, що справжня професійність — це уміння бути відповідальним за стан людини. Історія про те, як не боятися почати з нуля, навіть коли за спиною — слава, концерти та впізнаваність.
Дмитро Бабак — новий герой “Каштан. Інтервʼю”.
Марина Клим: Вітаю, друзі. Це проєкт «Каштан інтерв’ю». Мене звати Марина Клим. І сьогодні у нас цікавий гість. У нього дуже особлива і цікава доля і кар’єра, яку він проходить. Ви, напевно, бачили його відео перевтілень як перукаря, як стиліста по зачісках. Він перевтілює дуже багато клієнток, і це набирає сотні тисяч переглядів у TikTok та інших соцмережах. Але також є аудиторія, яка знає Дмитра по талант-шоу, по його музичній кар’єрі. Тож сьогодні поговоримо про його шлях від сцени до перукарського крісла. У нас в студії Дмитро Бабак.
Ваша історія кар’єри, вашого шляху дуже цікава і незвична. Часто буває так, що люди починають з перукарського досвіду, а потім ідуть на сцену. А у вас це вже друга-третя глава вашого життя. З чим ви це пов’язуєте? Як себе в цьому відчуваєте?
Дмитро Бабак: Я почуваю себе в цьому взагалі прекрасно. Насправді мені дуже подобається те, чим я займаюся. Сказати, що я себе повністю в цьому знайшов, я ще не можу, тому що завжди хочеться досягати більшого. Я розумію, що будь-яка професія не до кінця розкрита, і мало хто про неї що знає. Мені здається, що можна зробити так, щоб її більше популяризувати і показати з іншої сторони. І в цьому мені допомагає мій минулий сценічний досвід та інші досвіди. Ці інструменти допомагають мені розкривати професію і показувати не просто крісло, волосся і все інше, а щось набагато більше і цікавіше.
Чому в шапці профілю немає згадки про музику?
Марина Клим: Якщо зайти у ваші соцмережі, у профілі написано «стиліст по зачісках», але немає згадки про те, що ви музикант, переможець «Х-Фактору», що у вас є свої альбоми. Десь це можна знайти глибше, але в шапку зазвичай це вносять. У вас цього немає. Чому?
Дмитро Бабак: Те, що було в минулому, то і залишається в принципі в минулому. Я вдячний за те, що було. У мене є сторінка моя музична, вона десь існує, як і сторінка викладача з вокалу. Вони всі просто існують окремо. Я колись ними займався і отримував у тому досвід. Зараз я сфокусований виключно на тому, щоб займатися в цьому напрямку. Тому тільки про це йде мова в шапці профілю. Якщо людина мене впізнає і скаже: «О, я вас десь бачила, ми можемо про це поговорити» — будь ласка. Але я сам ніколи про це першим не кажу, тому що вважаю, що в першу чергу я як стиліст, як перукар, і мій минулий досвід ніяким чином не повинен йти поруч. Це різні професії.
Тут ми працюємо з людьми, і на нас лежить дуже велика відповідальність за їхній зовнішній вигляд та за їхній внутрішній стан. А що стосується музики, то музика — це також стан, але він вибірковий і ніяким чином не впливає на людину так, як стрижка. Якщо підстрижеш погано, людина буде відчувати себе не дуже. А якщо ти напишеш погану пісню — по-перше, ніхто про неї не дізнається, а по-друге, вона нікому нічого не зробить. Тому це трошки два різних моменти, але інструменти, щоб почули пісню і щоб побачили стрижку, однакові.
Поворотний момент: кінець коронавірусу і новий старт
Марина Клим: Пам’ятаєте той момент, коли остаточно прийняли рішення перейти в іншу нішу? Коли зрозуміли, що музика відходить і починається нова глава?
Дмитро Бабак: Так, звісно, я пам’ятаю. Це був кінець коронавірусу, десь середина або кінець. Музика вже не працювала, і уроки онлайн були тільки. А уроки онлайн я не сприймаю — я тільки за живе спілкування, за живу комунікацію, тому що в цьому є суть, процес, зріст. Тому я вирішив для себе змінити професію. У мене були друзі, які на той момент запросили мене в цю професію, сказали: «Давай, у тебе все вийде». Я піддався цій пропозиції і вирішив спробувати. Вони мене навчали: спочатку робити укладки, знайомили з косметикою, з жіночим залом. Я дивився, як вони працюють, і просто вирішив спробувати.
Марина Клим: А довго навчалися?
Дмитро Бабак: Я пішов стригти у вересні 2022 року. Зараз 2026-й. Буде чотири роки в вересні цього року. Десь три роки я цим займаюся. Навчався в академії в Києві, це одна з найкращих шкіл в Україні, яка може надати фундаментальні знання, щоб зрозуміти специфіку геометрії, філософії, лінії, архітектури, дизайну. Їм вдалося показати цю професію зовсім з іншої сторони і зацікавити нею.
Марина Клим: А що саме вас так запалює в цій професії?
Дмитро Бабак: Мені дуже подобається рішення. Сміливість у прийнятті рішення.
Марина Клим: Але ж люди це не дуже люблять.
Дмитро Бабак: Як виявилось, ні. Кожна людина любить рішення і любить сміливість. Кожна людина хоче відчувати себе в моменті сміливою і зробити те саме рішення. Просто треба це побачити, поспілкуватися з людиною. Тому що якщо є такий момент — або так, або ні. Може бути тільки так або ні. Тому що якщо між «так» і «ні», це завжди «ні». І ти спілкуєшся з людиною, дізнаєшся про щось, можливо, вона знаходиться в зоні некомфорту, виводиш її в зону комфорту. Це достатньо цікава професія.
Страх, тремтячі руки і дзеркало як друг
Марина Клим: Що є складним у професії? Чого не бачать і не розуміють клієнти, люди, які спостерігають ззовні?
Дмитро Бабак: Складно тоді, коли не знаєш. Незнання є складністю. Клієнт, можливо, не знає не тому, що не цікавиться, а тому, що йому не дають інформацію, щоб він нею зацікавився. І моя задача на сторінці — давати можливість людям цікавитись цією професією, подивитися на неї, яка вона насправді.
Приходить клієнт і каже: «Я хочу каскад». Але насправді каскад — це фольклор, придуманий ще в радянські часи. Як такої форми каскад не існує. Це як прийти і сказати: «Я хочу посуд». А у тебе запитають: «Який посуд?» Каскад — це узагальнена форма розшарувальних технік. І коли ми розуміємо, що каскад можна розкласти на техніку, тоді підходимо до того, яка саме розшарувальна техніка підійде цій людині, а не який самий каскад.
Те саме з піксі — це узагальнена форма, а насправді це короткі комбінаційні форми, які включають дуже великий різновид технік. Є маленький момент, коли людина приходить і каже: «Мені сказали, що піксі мені не підійде». Але ж піксі — це не просто назва, це створення з усіх технік чогось такого, що викликає відчуття короткого волосся.
Марина Клим: А зараз стало легше, коли з’явилися штучний інтелект та інструменти, де можна на собі приміряти зачіску?
Дмитро Бабак: Між штучним інтелектом і вміннями стиліста дуже велика різниця. Є дуже велика відстань від голови до рук. Головою ти бачиш і розумієш, а руками зробити не можеш. І треба зробити так, щоб відстані між головою і руками не було. Те, що ти бачиш, ти можеш зробити. Уявіть собі, якщо ви бачите штучний інтелект, але не розумієте, за рахунок чого це зробити, — це дуже складно. Тому коли приходять з референсом штучного інтелекту і показують, це, мені здається, більша проблема. Краще не через штучний інтелект, а прийти через комунікацію і проговорити.
Марина Клим: Пам’ятаєте першу клієнтку, яка прийшла саме до вас? Які були відчуття?
Дмитро Бабак: Перші відчуття — страх. Дуже великий. Не можеш дивитись в дзеркало, тому що не хочеш зустрітися з очима, щоб людина не побачила, що ти боїшся. Постійно з опущеною головою це робиш. Але насправді для перукаря дзеркало — це друг. Тому що ти бачиш, як людина себе поводить, бачиш проекції, відтяжки, де ти знаходишся. Руки трясуться дуже сильно. Ти береш в руки ножиці, вони трясуться. Ти сам трясешся, і ножиці трясуться. І це клієнт відчуває цей нервовий стан. Ти не тут і зараз, а десь у своїх переживаннях: «А якщо буде так, а якщо так?»
Марина Клим: Довго тривав такий етап?
Дмитро Бабак: Ні, він тривав недовго, тому що все набувається з досвідом. Кожна нова форма і кожна нова людина. І тут також можна звернутись до психологів: якщо людина заходить і викликає в тебе тривожний стан, це означає, що з тобою внутрішньо не так. Ти відчуваєш в собі тривогу. Я можу відмовитись від роботи з такою людиною, якщо відчуваю, що ми не знайдемо спільну мову. Я просто кажу: «Дивіться, як то кажуть, при всіх розставаннях між чоловіком і жінкою, що діло не в вас, справа в мені. Давайте залишимось друзями».
«Я не роблю це заради переглядів»
Марина Клим: Коли з’явилася ідея робити з цього відео, показувати трансформації «до» і «після»?
Дмитро Бабак: Раніше Instagram-сторінки перукарів виглядали просто як волосся. Класна картинка, але я не хочу купляти картинку. Я хочу піти до людини, яка це робить. І от хто ця людина, як вона говорить, про що вона говорить? Я в один момент увімкнув камеру і зняв відео. На той момент у мене була акторка Ольга Жукавцова, і вона дуже класно підтримала цю розмову. І з того почалося.
Марина Клим: Ти зрозумів для себе формулу, як створити відео на багато тисяч переглядів?
Дмитро Бабак: В першу чергу, я не роблю це для переглядів. Це головний момент. Це як працювати не заради грошей. Коли ви йдете на роботу заради грошей — це одне, а коли ви йдете за розвитком, за відчуттям, що ви знаходитесь на тому самому місці, де вам потрібно, — гроші підтягуються одночасно до цього. Звісно, це є моєю рекламою, яка показує мене. Це один з інструментів роботи з блогерами, з відомими людьми, тому що їм також цікаво, які вони в перукарні, на які зміни наважаться. І чим популярніша людина, тим більше буде переглядів. Але є в мене перегляди достатньо високі з людьми, які не мають відомості, але там вмикається харизма людини, як вона себе поводить в кадрі.
Працювати на себе чи в компанії?
Марина Клим: А чому не працюєш на себе? У тебе вже достатньо популярності, відомості навіть у цій перукарській тусовці.
Дмитро Бабак: Я розумію, про що ви кажете, і я свого часу так само думав і пішов працювати на себе. Але коли ти працюєш на себе, у тебе маленька маржинальність. Перукарю потрібні ножиці, гребінець, фен і вода. Але розвиток в компанії і розвиток особистий — це зовсім інші речі. Коли ти працюєш в компанії, у тебе є дуже багато інструментів, за рахунок яких компанія тобі може допомогти. Так само, як і ти можеш допомогти компанії. Я обрав шлях зростати разом з компанією, разом з брендом, а не окремо.
Марина Клим: Тобто це про відповідальність? Тобі хочеться більше займатись творчістю і не брати на себе операційну відповідальність?
Дмитро Бабак: Ні, навпаки, там відповідальності ще більше, тому що ти відповідаєш перед брендом, а не тільки перед собою. Коли ти відповідальний перед великою командою, брендом і іншими людьми, це трошки інша відповідальність. Ти несеш відповідальність не тільки за себе, а й за ім’я бренду.
Марина Клим: А стабільності ти більше відчуваєш в такій роботі?
Дмитро Бабак: Так, я відчуваю не тільки стабільність, а ще кар’єрний зріст.
Марина Клим: Власники мереж салонів, особливо великих, не дуже люблять зіркових стилістів, бо якщо зірковий стиліст піде, то вся аудиторія піде разом з ним.
Дмитро Бабак: Хочу сказати дуже класну річ: святе місце пустим не буває. І якщо у цієї людини вийшло набрати цю аудиторію, це означає, що буде інша людина, яка зможе набрати аудиторію. Це питання часу.
Я виріс в компанії. Мені всі можливі інструменти для того, що я мав, дала компанія на початку, коли я цього не мав. І тільки на мені лежить відповідальність — бути вдячним чи ні. Якщо зіркова людина, яка зростала в компанії, мала всі необхідні інструменти, щоб не бентежитись про своє життя, а просто робити те, що робиш, вирішує піти з компанії, тому що вона крута і класна, — це, як на мене, шлях руйнування на творчості. Треба зрозуміти, як ти можеш бути корисним в компанії, як ти можеш бути корисним для того, щоб створити розвиток не тільки себе, а й стилістів, які тільки приходять.
Я навчаю, звісно. Мені хочеться їм допомогти. Я розумію, що прийдуть люди, які не будуть знати того, чого я знав на початку. А я ж з ними однаковий шлях проходив. Мені цікаво їм допомагати. Якщо вони залишаються — класно, якщо ні — це їх вибір. Але мені особисто цікавий розвиток через знання, яке я передаю іншій людині.
Марина Клим: А коли виникає потреба підвищити ціну, ти можеш піти до власника і сказати?
Дмитро Бабак: Звісно, я можу проговорити про це. Це називається кастомна ціна. Але потрібно, щоб було не просто тому, що долар піднявся. Якщо в мене 90% записів клієнтів в місяці розписані на три місяці, я можу дозволити собі підняти ціну. А якщо ні, то це буде недоречно.
Марина Клим: Скільки в середньому заробляє стиліст-перукар по зачісках? І наскільки більше ти?
Дмитро Бабак: Я можу сказати, що це вище середнього заробітку в Києві.
Марина Клим: Вище середнього — це 1000 доларів?
Дмитро Бабак: Це навіть мало.
Марина Клим: 3000?
Дмитро Бабак: Десь у цих межах, трошки більше.
Про хейт, скандали і відповідальність
Марина Клим: Давай поговоримо про хейт. Були скандали в інтернеті, коли дівчата викладали відео, що була проведена неякісна робота. Як ти до цього ставишся?
Дмитро Бабак: Було троє випадків. Незважаючи на те, що в мене від 60 до 85 клієнтів на місяць. Це який відсоток?
Марина Клим: Ти не вибачався, досить дерзко відповідав.
Дмитро Бабак: Я сказав, я беру повністю на себе відповідальність. Якщо я можу закрити це питання таким чином, щоб вам від цього було спокійно, скажіть, як. Мене попросили кинути донат онкохворим дітям — я перерахував 10 000 грн. Закрити військовий збір на ремонт техніки — я перерахував 25 000 грн. Плюс від себе я подарував дівчинці набір для стимуляції росту волосся.
Марина Клим: Ти не робив публічного визнання провини.
Дмитро Бабак: А як воно повинно бути? Я саме так і зробив. В мене навіть є відео в Instagram, де я кажу, що це моя невдала комунікація. Я не доніс інформацію клієнту. Я приймаю відповідальність повністю за те, що це зробив я.
Марина Клим: Але ти не вибачився.
Дмитро Бабак: А я і не буду вибачатися. Чому я повинен вибачатися?
Марина Клим: А керівництво як відреагувало?
Дмитро Бабак: Помилка стається, і ти розумієш, що цю помилку треба розкласти і зрозуміти, чому вона сталася. Ти розкладаєш на конструктив цю помилку: пряма комунікація з клієнтом, визнати її біль, запропонувати рішення, зробити висновки, зробити дії, щоб це більше не повторилося. Все, що далі — це емоції, які не потребують нічого. Емоція пройде, а дії залишаться.
Марина Клим: Всередині тебе були емоції? Я бачила коментарі: «Це б краще він співав, ніж працював перукарем».
Дмитро Бабак: Я і так співав в той момент, коли це відбулося. Коли я стриг цю стрижку, я співав внутрішньо.
Можна вийти в коментарях і жити все життя, висловлювати свою думку там. А можна вийти з коментарів і зайнятись своїм життям. І коли ви вийдете і займетеся своїм особистим життям, наберетеся досвіду в помилках, масштабуєте свою особистість і повернетеся в коментарі, вам ніколи не захочеться його написати.
Я ніколи не писав коментаря нікому. У мене не було такого моменту. Я бачу погано зроблену роботу — я не буду транслювати цю думку через соціальні мережі, тому що я маю відповідальність за те, що я кажу. Як між пацанами кажуть: «Ти просто в селі не жив». Коли ти щось кажеш, ти 100% несеш за це відповідальність. Коли ти кажеш, що щось погане, або тобі щось не подобається, і особисто звертаєшся до людини, в якій ти несеш деструктив — мені здається, це взагалі не доросла позиція. Це більш дитяча позиція.
Марина Клим: Що для тебе цінніше — популярність чи репутація?
Дмитро Бабак: Я думаю, що репутація. Популярність має дві сторони завжди. Є фільм «Людина-павук», там дядечко сказав: «Велика сила несе велику відповідальність». Коли ти є відомим і популярним, ти несеш дуже величезну відповідальність. Треба фільтрувати те, що ти робиш.
Про дитинство, Луганщину і спогади
Марина Клим: Ти родом з Луганщини. Я також з Луганська. Ти зараз, коли чуєш село Петровське — це там, де ти народився?
Дмитро Бабак: Так.
Марина Клим: У новинах можна почути, що в минулому році його окупували росіяни. Які у тебе відчуття?
Дмитро Бабак: Воно було давно окуповано. Є два села Петровські — в Донецькій і в Луганській областях. В більшості казали про Донецьку область. Останній раз я там був, я не пам’ятаю, коли. Це, мабуть, кінець 14-го чи 15-го. Сказати так, в спогадах залишилось тільки дитинство. Я ностальгую тільки в те дитинство, в спогади, які залишилися. Моє доросле життя вже не асоціюється з цим. Моє життя асоціюється з тим, як ми з хлопцями в футбол грали, в ставку купалися, в школу ходили.
Марина Клим: Є сум або бажання колись повернутися?
Дмитро Бабак: Я буду чесним: я про це не думав. Побачити своїх близьких, звісно, хочеться, тому що я їх дуже давно не бачив. Ми спілкуємося через WhatsApp або Telegram, але наживо, звісно, хочеться побачити.
Марина Клим: У Петровському залишились бабуся, дідусь, мама з татом?
Дмитро Бабак: Так.
Марина Клим: Тебе виховали бабуся з дідусем, а мама з татом були на заробітках?
Дмитро Бабак: Мама не була за кордоном, вона була за кордоном нашого села. Тато був за кордоном. Класична історія: мама з татом розвелися, дитина залишилася з бабусею. В більшості часу я з бабусею проводив, з одними, так і з іншими. На городах, з домашньою худобою. Таке сільське життя.
Марина Клим: Який найтепліший спогад з того часу?
Дмитро Бабак: У мене одразу асоціація з горищем, на якому я організував для себе місце. Там раніше була голуб’ятня у мого прадідуся, жили голуби. Потім я це все вичистив, постелив матрас, у мене був блокнот, і я писав там маленькі вірші. Це був мій окремий куточок, де я постійно знаходився. Я проводив там дуже багато часу.
Марина Клим: Тобто ти більше наодинці з собою проводив час?
Дмитро Бабак: Я такий інтроверт.
Марина Клим: Який урок або яку рису виховали в тобі бабуся, а яку батьки?
Дмитро Бабак: Дуже гарні питання. Я ніколи про них не думав і не рефлексував на цю тему. В мені внутрішньо ця тема закрита і заблокована. В один момент я просто почав жити своє життя, розуміючи, що на мені лежить відповідальність, не звинувачуючи, а тільки дякуючи.
Дідусь Коля, його вже немає, навчив мене багато що робити по дому: підібрати свинарник, поставити кролятник, створити загородку, розсадити город, як правильно це робити, вимірювати. Інший дідусь був більш гумор, музика, комунікативний і веселий. Одна бабуся була дуже строга і вимоглива, вона постійно хотіла, щоб все було окей. Скорпіон — дисципліна. Інша бабуся — також строга, але з розумінням. Сьогодні зла, а завтра забула. Напевно, я щось від них взяв, а що саме — не знаю.
Про музику, кохання і новий альбом
Марина Клим: Ти дуже непересічна особистість, дуже талановита людина. Фантастичний голос, ви пишете прекрасну музику, ви артист. Як вдалося так змінити професію і тут досягати успіху?
Дмитро Бабак: Просто щастить.
Марина Клим: Ні, це рішення, які ведуть до цього. Ми на початку говорили про сміливість і рішення в моменті. Вони дуже сильно визначають.
Дмитро Бабак: Знаєте, в дитинстві ми купались на ставках. Були дерева над ставками, одне вище іншого. Ми постійно шукали найвище місце. Я пам’ятаю цей момент, коли ти залазиш на найвищу точку і тобі хочеться стрибнути. І от якщо в моменті ти кажеш собі: «Стрибай, ти це зробиш» — ти стрибнеш. І якщо будеш чекати, ти цього не зробиш. Я дуже сильно запам’ятав цей момент — той рух, щоб отримати бажане, коли тобі страшно і ти розумієш, що цей момент внутрішній: ти зробиш, а там побачиш.
Марина Клим: Твій талант як співака, голос, написання музики — від кого це більше?
Дмитро Бабак: У нас раніше всі за столом співали. Бабуся співає, мама співає. Дідусь у мене творчий — він на танцплощадках грав на гітарі, а потім щось з пальцем сталося, і він перестав. Тому коли я почав грати на музичних інструментах, він підказував: тут щось не так, тут треба по-іншому.
Марина Клим: А підприємницька діяльність, блог — це в кого?
Дмитро Бабак: Підприємців у мене немає загалом. Це більше зібраний образ, знайомство моїх.
Марина Клим: А цілеспрямованість — не зламатися, не скласти руки?
Дмитро Бабак: Знову ж таки, я не рефлексував на це, тому що воно автоматично відбувається. Мені здається, це з дитинства, коли хотілося постійно утримувати увагу. І ти все робив для того, щоб її отримати. Можливо, це проектується в доросле життя, але за рахунок інших інструментів і досягнень.
Марина Клим: На початку повномасштабного вторгнення ти пішов у тероборону в Чернівцях. Чому не взяли?
Дмитро Бабак: Вони запитали: «У тебе є військовий досвід?» Я кажу: «Ні, немає». Кажуть: «Тоді йди додому». Я залишив свої контактні дані, де я проживаю, і пішов. Я просто приїхав, подякував, що вони прихистили в цьому місці, і хотів поставити себе на облік, щоб вони розуміли, що я тут знаходжуся.
Марина Клим: Там ти писав пісні?
Дмитро Бабак: Так, я там в Чернівцях писав пісні. В мене там є декілька пісень на військову тематику, вони грали на радіо.
Марина Клим: Чому музика перестала годувати?
Дмитро Бабак: Я зрозумів, чому в принципі музика мені перестала бути цікавою. Музика для мене мала батьківську енергію. Коли я виступав на сцені, я відчував ці, як психологи кажуть, «погладжування». Я відчував те, що я потрібен тут і зараз, що мене слухають. Коли я зрозумів, що я займаюся музикою не заради того, що вона мені подобається, а заради того, щоб утримувати цю енергію, отримувати цю популярність, я просто перестав писати. Мені перестало це подобатися. Я ніби розібрався в цій проблемі — і все.
Марина Клим: Але минулого року вийшов твій альбом «25 на 8».
Дмитро Бабак: Зовсім інша історія. Я як людина творча переживаю емоційний момент внутрішній. І коли у тебе відбувається кохання… Всі, напевно, коли чують пісню і коли людина кохала або кохає, вона розуміє цю пісню. І от це кохання створило цей альбом.
Марина Клим: А ще будуть альбоми?
Дмитро Бабак: Так, буде другий альбом. Я сподіваюся, що в травні я його покажу.
Марина Клим: Ти хочеш це викладати для себе? Ти не хочеш робити з цього кар’єру?
Дмитро Бабак: Так, більше для себе. Але в мене, звісно, є бажання зробити щось грандіозне і цікаве. Це більше моє внутрішнє бажання для того, щоб віддячити за те, що я відчуваю.
Марина Клим: Якщо завтра прийдуть продюсери і скажуть: «Повертайся на велику сцену»?
Дмитро Бабак: Якщо вони мені розпишуть все поетапно і покажуть мені цифри, конверсію, аналітику — то звісно, да. Навіщо мені втрачати зараз те, що я роблю? Але я не можу просто так повірити. Раніше я міг повірити. Мені сказали: «Зараз, все, пісня, радіо, все по-іншому», і я такий: «Давайте». А потім дивлюсь, що у мене з гаманця гроші просто вилітають. Тому тут треба серйозно підходити до цього питання.
Марина Клим: Музика не годує?
Дмитро Бабак: Музика — це рок-н-рольчики. Я не можу сказати, що музика годує. Тут ти або дихаєш цим, або не дихаєш. А якщо ти думаєш про гроші — це інше. Це вже бізнес. Про музику як заробіток думають інвестори та продюсери. Якщо артист думає про те, як заробити грошей, — ну, може, коли в нього з’являється сім’я, діти, дружина, він розуміє, що є відповідальність, тоді він перетворюється більше в бізнес. А якщо ми кажемо про саму музику, то подивіться на Курта Кобейна — людина дихала цим.
Про особисте: кохання, відповідальність і вдячність
Марина Клим: Як у тебе на особистому? Пам’ятаю, Ніна Катамадзе тобі пророкувала, що дівчата будуть липнути. Як липнуть досі?
Дмитро Бабак: Я можу сказати так, що я кохаю, моє серце зайняте, і я не звертаю увагу на увагу зі сторони. Мені це, в принципі, не цікаво.
Марина Клим: Тобто є кохання. Одружуватись? Бабуся питає: «Коли?»
Дмитро Бабак: Я говорю: «Коли, я скажу про те».
Марина Клим: Ти ще не дозрів до цього етапу?
Дмитро Бабак: Внутрішньо, звісно, хочеться. Але це такі дуже особисті теми.
Марина Клим: Три речі, за які ти вдячний зараз цьому етапу, навіть попри війну, відключення електрики, постійні непевності.
Дмитро Бабак: Я вдячний в першу чергу людям, які мене оточують. Дуже їм вдячний, тому що без цих людей не було б того, що є зараз. Я вдячний за те, що я можу спокійно піднятися і піти робити. Вдячний собі за те, що я не буду жалітися, не буду шукати винних і не буду виправдовувати себе за рахунок інших. Я вдячний за те, що мені вдалося вибудувати в собі дисципліну і систему. Я вдячний за всі досвіди, які були, які побудували те, що я зараз маю. Ну і дуже велика подяка людям, які мене оточують, і дуже велика подяка за це кохання, за його стан. Воно дуже багато відкриває, дуже велику глибину людини.
Найтупіші питання до перукаря
Марина Клим: У мене є блок, який я назвала «найтупіші питання до перукаря». Почнемо. Чому перукарі і клієнти по-різному уявляють 2 см?
Дмитро Бабак: В першу чергу людина не розуміє геометрії. Голова кругла. Та точка, яка знаходиться тут, в зміщенні, буде набагато коротша. Якщо ви зрізаєте волосся позаду, це означає, що спереду волосся буде довше. Якщо зрізаєте спереду — позаду довше. Стрижка створюється на потилиці. Як я вам ці 2 см перенесу на те, що росте на потилиці? Якщо ви хочете 2 см тут, це означає, що позаду треба зрізати п’ять. Якщо ви хочете п’ять тут — там треба зрізати два.
Марина Клим: Що не так із запитом: «А можна зробити мені таку саму зачіску, як на фото?»
Дмитро Бабак: Я приходжу в спортзал до тренера і кажу: «А можна мені таке саме тіло?» Звісно, ні, тому що у кожного з нас різна конституція, різна генетика. Ми можемо створити індивідуальне і особливе, ні на кого не схоже. Але ми можемо копіювати це під себе, виходячи з тих даних, які в нас є. Я не можу з глини зробити щось, що буде схоже на залізо.
Марина Клим: Що відповідати клієнткам, які після стрижки питають: «А воно відросте?»
Дмитро Бабак: Обов’язково. Це я питаю завжди. Воно точно відросте. Якщо ми зрізали 2 см, через півтора місяця повернеться форма.
Марина Клим: «Якщо я помию голову, воно буде лежати так само?»
Дмитро Бабак: Якщо ви помиєте голову і зробите собі укладку, використаєте ті ж самі інструменти, направлення — так, воно буде так само лежати. А якщо ви просто помиєте голову і не будете вкладати волосся — так само лежати не буде.
Марина Клим: Якщо майстер довго дивиться на волосся після стрижки, значить, щось пішло не так?
Дмитро Бабак: Якщо довго стояти на березі річки, то будеш стояти довго на березі річки. В першу чергу треба не дивитись на волосся, а слухати людину. Ви вислухали те, що вона хоче, і кажете: «Окей, а тепер подивимось на волосся». І далі ви аналізуєте крайові точки, його зріст, текстуру, кісткову структуру черепу. Це аналіз.
Марина Клим: Наскільки часто люди кажуть: «Я нічого не хочу змінювати, просто зробіть так, щоб було краще»?
Дмитро Бабак: Типічний момент. Я нічого не хочу робити, але хочу отримати те, чого в мене немає. Якщо ви хочете отримати те, чого у вас ніколи не було, ви повинні робити те, чого ніколи не робили. Якщо ви хочете змін, вам треба змінитись. А щоб не змінювати, але отримувати зміни — це утопія.
Марина Клим: «Чому так дорого? Там же всього трошки кінчики підрівняли».
Дмитро Бабак: Це дорого для вас. Насправді моя стрижка, до кого я ходжу, коштує дорожче, ніж у мене. Але я такі питання не задаю, тому що я знаю, чому я туди ходжу. Я не хочу туди зрізати волосся. Я йду туди за станом, за емоцією, за відчуттям. Стрижка — це не стрижка. Стрижка — це емоція, це про стан, про рішення, про відповідальність, про тут і зараз, про людину, про зміни. А якщо ви хочете просто підрівняти кінці, ви можете піти в той сегмент, де вам це зроблять дешевше, або вдома підстригти собі.
Марина Клим: Яке питання має поставити людина, коли приходить до вас у крісло?
Дмитро Бабак: Якщо людина хоче прийти за змінами, вона може просто сказати: «Я хочу змін». Я запитаю: кардинальних або в межах? І починаємо спілкуватися.
Марина Клим: Дмитре, дякую. Це було цікаво.
Дмитро Бабак: Дякую вам.
Джерело інформації: Київ 24 NEWS