Дідусь мріяв про Хрещатик у Кривому Розі: Євгенія Кузнєцова розповіла несподівану історію

Кривий Ріг мріяв про Хрещатик. Історія про каштани від Євгенії Кузнєцової.

Місцева вулиця у Кривому Розі могла стати копією головної столичної артерії. Багато років тому дідусь письменниці Євгенії Кузнєцової вирішив замінити старі тополі на каштани — саме ті, що ростуть на Хрещатику. Місцеві мешканці голосували за ініціативу, але історія завершилася зовсім не так, як очікували.

Цей епізод письменниця сьогодні згадує як урок того, що рішення часто лише виглядають демократичними. Під час зустрічі з вона розповіла про своє письмо, мову у книгах та принципи творчості.

«Дідусь хотів зробити як на Хрещатику»

— Ви згадували історію про каштани на вулиці у Кривому Розі. Що тоді сталося?

На нашій вулиці росли тополі. Дідусь мріяв замінити їх на каштани, щоб вулиця нагадувала Хрещатик у Києві. Провели голосування серед мешканців, більшість підтримала ідею. Але в результаті каштани так і не з’явилися. Для мене це виглядало як гра в демократію: ніби питають людей, а рішення ухвалюють інакше.

Коли відбулося перейменування вулиці на Каштанову?

Десь у 2014 році. Це було ще за життя мого дідуся, він помер у 2019-му. Йому не подобалося, що вулиця раніше носила назву Щорса — коротко казав: «Бандит». Тож він був щасливий, що її перейменували на Каштанову і що його каштани нарешті визнали.

Принципи письма: лише чесні тексти

— Ви говорите, що пишете лише тоді, коли впевнені у тексті. Чому це важливо?

Я не можу працювати над слабким або нечесним текстом. Можна було б просто штампувати історії, але мені це нецікаво. Якщо сумніваюся — краще не починати. Лише коли сюжет вимальовується повністю, я сідаю писати.

— Чи є тексти, які ви вважаєте помилкою?

Нема. Я завжди маю внутрішню самокритичність. Якщо текст не подобається мені до публікації — його просто не буде.

— Який етап у письмі для вас найскладніший: початок, редагування чи завершення?

Напевно, початок. Іноді буває фальстарт: думаєш, що час починати, сідаєш писати, а розумієш — ще не час. Потім іду лінійно: історія вже вимальовується, і текст розгортається сам.

Чому письменниця поки не пише про війну

— Багато українських авторів сьогодні звертаються до теми війни. Чому ви поки не пишете про це?

Тому що я не бачила війну на власні очі. Для мене важливо писати про досвід, який я справді знаю або розумію. Я не хочу вигадувати те, чого не прожила.

Мова персонажів: живо і правдиво

— У ваших книжках герої говорять живою, розмовною мовою. Чому це принципово?

Люди в реальному житті не говорять ідеальною літературною мовою. У кожного є свої слова, інтонації, діалекти. Жива мова робить персонажів справжніми, і мені важливо це передати.

— Чи провокуєте ви свідомо мовний дискомфорт у текстах? 

Ні. Я прагну мовного комфорту. Тексти мають звучати природно, як у житті.

— Чому деякі тексти залишають діалектизми?

Це свідомо. Говірки — частина мови, важлива для автентичності персонажів. Я використовую лише ті, що знаю добре.

Кухня як інструмент для оповіді

— Чому кулінарні практики — сильний інструмент для оповіді про ідентичність?

Їжа та ритуали навколо неї розповідають про людей. Ми часто взаємодіємо через їжу, вона формує досвід, пам’ять, культурну ідентичність. Це тема, яка торкає всіх.

Тиск ринку та очікування

— Відчуваєте тиск швидко видавати нові книги?

Ні, книги виходять по мірі того, як зріють історії.

— Чи впливає ринок на теми текстів?

Попит людей — не головний фактор. Для мене важливий власний досвід і те, що відбувається в країні. Тексти, які близькі мені, зазвичай резонують і з читачами.

— Чи вважаєте тренди в українській літературі штучними?

Тексти можуть бути кон’юнктурними, але штучних трендів як таких не бачу. Таке буває у будь-якій літературі.

Про успіх та жанрову свободу

— Чи боїтеся, що успіх зафіксує вас у певному жанрі?

Ні. Можна ризикувати і пробувати нові історії. Я пишу те, що хочу розповісти, а не те, що буде успішним. Успіх передбачити складно, тому важливо лишатися чесним із собою.

Матеріал показує, як особиста історія родини переплітається з літературною творчістю, мовними практиками та культурним контекстом України. Історія про каштани на вулиці Кривого Рогу стала символом маленьких мрій і великих ідей, які залишають слід у житті та творчості письменниці.

Джерело інформації: 44.ua