Били шокерами і не випускали на повітря: нацгвардієць провів півтора року у російському полоні
Військовослужбовець Національної гвардії України, 49-річний Олександр Сідяков із Кременчука, уже три місяці проходить реабілітацію в одному з медичних закладів Полтавщини.
Чоловіка повернули додому під час обміну на початку березня 2026 року після півтора року перебування у російському полоні. Про перенесені катування, умови в СІЗО та те, що допомогло вижити, боєць розповів «Суспільному».
До повномасштабного вторгнення Олександр Сідяков працював у Кременчуцькому підрозділі поліції охорони. У 2024 році його мобілізували до лав Нацгвардії на посаду стрільця. Після двох місяців підготовки чоловік потрапив на передову, а вже за місяць, під час боїв на Луганщині, опинився в полоні разом із чотирма побратимами.
За півтора року неволі нацгвардійця етапували через кілька різних СІЗО — як на тимчасово окупованій території Луганщини, так і в РФ. Організовану росіянами систему утримання українців військовий порівнює з концтабором.
«Тільки слово [українською] почують, то відразу шокери, побиття. Постійно били, приниження постійні. Били по всьому, без різниці куди: у голову, по тілу — скрізь. Дубинки, якісь палки. За все і просто так, що ти просто українець. Ти їх навіть не бачиш, тільки на допитах, і то в балаклавах, а так тільки бачиш їхні черевики», — згадує Олександр.
Через систематичні знущання та удари електрошокерами в ділянку куприка військовий зазнав важкої травми спини. Наразі лікарі діагностували у нього невиліковне ушкодження хребта, через яке бійцю заборонено підіймати вагу понад 5 кілограмів. Окрім цього, у неволі в Олександра стрімко погіршився зір.
У російських ізоляторах українських бранців практично не випускали на свіже повітря. Через критичний брак харчування Олександр Сідяков схуднув у полоні на 20 кілограмів — його вага знизилася з 82 до 64 кілограмів. За його словами, така ситуація була масовою: полонені втрачали по 20, 30, а подекуди й 40 кілограмів.
«В одному СІЗО годували смачно, але мало і неситно, у другому — і їсти не варто, але багато. Наприклад, дають гаряче, але його треба за три хвилини все з’їсти», — розповідає нацгвардієць.
Найбільшою опорою для військового в полоні став лист від дружини. Російська сторона доставляла його понад рік. Олександр пояснює: цензуру проходили лише дуже короткі та виключно особисті повідомлення. Якщо лист був великим або містив сторонню інформацію, окупанти його просто рвали.
«Я і до цього не брав близько до серця все це, бо якщо брати, то все буде погано і печально. А лист коли прийшов, то підняв більше віри, надії, що все буде добре, що чекають, люблять і сподіваються, що повернусь», — ділиться Олександр Сідяков.
Наразі військовослужбовець продовжує відновлення під наглядом медиків на Полтавщині.
Джерело інформації: агентство “Великий Київ”