Фонтан на бульварі Шевченка: проект не погоджено, а тендери розпочались
Наприкінці березня — на початку квітня 2026 року комунальна корпорація «Київавтодор» оголосила тендер на реконструкцію бульвару Шевченка. Одним із ключових елементів проєкту є фонтан на місці, де раніше стояв пам’ятник Леніну. Вартість закупівлі — 51 мільйон гривень. Попри заяви посадовців про меценатське фінансування, аналіз тендерної документації свідчить про інше. Водночас проєкт викликав критику архітекторів, істориків та містян — через відсутність громадських обговорень, сумнівну інклюзивність та ігнорування історичного контексту місця.
Оголошення тендеру без громадських слухань
8 квітня 2026 року на сайті КМДА з’явилися візуалізації оновленого бульвару Шевченка. У публікації анонсувався сучасний безбар’єрний простір: озеленення, лавки, освітлення, зручні доріжки та фонтан. Проєкт замовили ще у 2025 році, його розробка коштувала 1,5 млн грн. Однак рішення реалізовували без громадських слухань, залучення експертів та обговорень з киянами.
Критика архітекторів та істориків
Арткураторка, радниця міністра культури України Катя Тейлор у коментарі Kashtan News наголосила, що запропоноване рішення не досліджує історію місця, не відповідає сучасним стандартам публічних просторів, а також не передбачає конкурсу серед скульпторів та архітекторів.
«Ми бачимо фонтан, який навіть не буде мати своєї першочергової функції, яка була 100 років тому. Ці фонтани були розміщені по Києву для того, щоб кияни могли пити чисту воду і поїти своїх коней. Але мені здається, що з цього фонтану навіть коней не можна буде поїти».
Архітектор, експерт з міського планування Павло Пекер каже, що емоційно відреагував на візуалізації у соцмережах, і додав: питання облаштування бульвару Шевченка не може зводитися лише до архітектурної концепції фонтану. На його думку, потрібно комплексно обговорювати, чи доречно робити променад у місці, де з обох боків у заторах стоять автівки в чотири ряди.
Інклюзивність лише на словах
Однією з ключових обіцянок, задекларованих на сайті КМДА, було створення сучасного безбар’єрного громадського простору. У публікації йшлося про зручні доріжки, озеленення, лавки та фонтан, доступні для всіх верств населення. Однак аналіз візуалізацій та коментарі киян свідчать про глибоку суперечність між заявленими цілями та реальним проєктуванням.
Одна з киянок, яка залишила відгук у соцмережах, написала: «Про яку доступність річ, з такими пандусами спусками в підземний перехід? Сядьте на візок і самі спробуйте спуститися по таким спускам». Інший коментатор додав: «Це дуже хороша ідея зробити інклюзивний простір. Але давайте подумаємо, чому саме цей простір раптом треба зробити інклюзивним? В тому сенсі, що кричить все місто. І прямо поруч є спуск в перехід — він теж буде інклюзивним? Бо на одній з візуалізацій там як були сходи, так і є, і нічого окрім них».
Архітектор Павло Пекер у своєму коментарі також порушив ширшу проблему: місто може декларувати інклюзивність окремих точкових об’єктів, однак якщо підходи до них залишаються фізично непереборними для людей на візках, батьків з дитячими колясками чи літніх людей, то жоден «сучасний простір» не стане справді доступним. Він наголосив, що безбар’єрність — це цілісна система маршрутів, пішохідних зв’язків та перетинів.
Якщо спуск у підземний перехід, який веде до цього ж громадського простору, не має пандусів або ліфтів, то декларації про інклюзивність перетворюються на формальність.
Катя Тейлор, арткураторка та радниця міністра культури України, звернула увагу на ще один аспект: інклюзивність раптово стала риторичним прикриттям для проєкту, який не обговорювався ні з фахівцями з доступності, ні з громадськими організаціями людей з інвалідністю. «Нас просто поставили перед фактом», — зазначила вона. Тож питання інклюзивності у цій історії постає не стільки як реальне покращення міського середовища, скільки як риторичний інструмент для виправдання спірного рішення.
Історичне місце без національних символів
Перехрестя бульвару Шевченка та Хрещатика навпроти Бессарабського ринку має значно глибшу історію, ніж радянський пам’ятник, який там стояв. Як наголосила у коментарі арткураторка, радниця міністра культури України Катя Тейлор, це місце мало історичне навантаження ще до встановлення Леніна. Воно є частиною класичного київського урбаністичного ландшафту, що формувався впродовж XIX—XX століть. Після повалення пам’ятника під час Революції Гідності простір набув нового символічного значення — як місце суспільних змін, боротьби та оновлення.
Катя Тейлор також звернула увагу, що ініціатива з фонтаном не досліджує історію місця, не пропонує жодного діалогу з минулим і не використовує потенціал цієї локації для вшанування національних героїв або важливих подій. Натомість пропонується об’єкт, який, на думку експертів, не має ані художньої цінності, ані глибокого суспільного значення. Архітектор Павло Пекер у свою чергу зауважив, що будь-яке рішення щодо цього місця має ухвалюватися в комплексі з переосмисленням усієї пішохідної та транспортної інфраструктури бульвару, а не зводитися до встановлення декоративного фонтану.
Фінансування: меценати чи бюджет?
Заступник голови КМДА Валентин Мондриївський у своєму дописі у Facebook стверджував, що роботи фінансуватимуться не з міського бюджету, а за підтримки меценатів, зокрема компанії Farmak. Проте аналіз тендеру в Prozorro свідчить про інше. Згідно з тендерною документацією, джерелом фінансування робіт є комунальна корпорація «Київавтодор». У технічній специфікації містяться пункти про повний комплекс робіт зі створення фонтану: технічне приміщення, основа, чаша (басейн) і декоративні елементи, виконані художнім литтям. Жодної згадки про співфінансування з боку меценатів у документах немає.
Катя Тейлор звернула увагу на суму тендеру — близько 52 мільйонів гривень. За її словами, це доволі велика сума для невеликої ділянки. Тейлор вважає цю суму завищеною.
Проєктну документацію досі не погоджено
Однією з найбільш показових обставин є те, що, попри оголошення тендеру, проєктну документацію, згідно з даними державного реєстру, досі не погоджено. Тобто «Київавтодор» шукає підрядника на роботи, які офіційно ще не затверджені.
Системна проблема комунікації з громадою
Павло Пекер назвав це тривожною ознакою:
«Брак комунікації міста з містянами — це системна проблема. Коли спільнота просто кричить в спину меру, а він одноосібно вирішує, як це буде».
Він також порівняв ситуацію із закриттям Бессарабського ринку на ремонт, про що містяни дізналися лише коли прийшли туди.
Джерело інформації: Київ 24 NEWS