Гучні кримінальні історії Лук’янівського СІЗО

Гучні кримінальні історії Лук’янівського СІЗО

Колаж: Каштан NEWS

Сюди приносили зброю на прохання ув’язнених, тут убивали важливих свідків, влаштовували бунти

Є в Києві установа, до якої краще не потрапляти. Це – Слідчий ізолятор №13, що на вулиці Дегтярівській, 13 В. Він давно вже має неофіційну назву – «Лук’янівська в’язниця», «СІЗО на «Лук’янівці».

Тут є низка корпусів. З історичних джерел відомо, що основна будівля була збудована в 1859–1862 роках. Офіційно Лук’янівський тюремний замок почав працювати з 1863 року. На території є система підземних тунелів — переходів між різними частинами в’язниці: слідчим корпусом, старими і новими будівлями. Усередині тунелі перекриваються численними металевими дверима із замками і спеціальною сигналізацією.

В СІЗО останнім часом регулярно трапляються гучні кримінальні історії.

Каштан NEWS нещодавно розповідав, що тут діяла жорстка ієрархічна структура. Державне бюро розслідувань спільно з іншими правоохоронними органами викрило в київському СІЗО налагоджену систему катувань і нелюдського поводження з ув’язненими. Так, в установі, де перебуває майже 2,7 тисяч осіб, було створено стійку ієрархічну структуру злочинного впливу. Її очолював так званий «смотрящий». До цієї «вертикалі» він залучив частину персоналу СІЗО та медиків, які фактично діяли під контролем криміналітету. Ця бригада налагодила обіг наркотиків, систематично вимагала гроші з ув’язнених, влаштовувала азартні ігри та била непокірних, по суті вбивала.

А ще раніше правоохоронці викрили тут групу рекетирів, які вимагали від співкамерника 10 тисяч доларів США.

У зв’язку з цим розповідаємо про найрезонансніші кримінальні події в цьому СІЗО за період Незалежності.

Справа Ігоря Гончарова

У 2007 році усі відомі видання країни розповіли про загадкову смерть в СІЗО №13 ексспівробітника Управління  боротьби з організованою злочинністю столичної міліції Ігоря Гончарова, якого Генеральна прокуратура звинувачувала в організації банди міліціонерів-перевертнів. Вони займалися вимаганням великих грошових сум. У розпорядженні слідчо-оперативної групи з’являлися нові й нові підтвердження  діяльності кримінальної міліцейської групи. У лісі під Києвом часто викопували трупи вбитих бізнесменів.

Це вже згодом суд розставить крапки над «і» у цій справі і повідомить, що за вбивство Гончарова засуджено трьох працівників слідчого ізолятора.

У той період автору цих рядків вдалося провести власне журналістське розслідування цієї історії.

Ігор Гончаров

Відставний підполковник з УБОЗу Ігор Гончаров, він же «Кореєць» за псевдонімом, одного разу пообіцяв, що своїми свідченнями “висадить у повітря всю Україну”. Натякав, що багато знає про вбивство Георгія Гонгадзе.

24 червня 2003 року арештант Гончаров зустрівся на вузькій доріжці з групою капітана Максимова (прізвище інспектора з етичних міркувань змінено,- авт.). Це сталося в камері №267, де старший інспектор відділу режиму Максимов проводив раптовий обшук.

Гончаров сидів за столом і щось писав. Побачивши інспекторів, він поклав записку до рота і хотів її проковтнути. Його схопили за руки, намагалися перешкодити… Гончаров виривався, мотав головою і зрештою йому вдалося розірвати зубами поліетиленовий пакетик, у якому була записка. Її він проковтнув, а пакетик виплюнув. Такою була версія адвоката Гончарова.

І зайшла коса на камінь. Гончарова  жорстоко побили. Такого висновку дійшли і прокуратура, і суд. 1 серпня 2003 року Гончаров помер у лікарні швидкої медичної допомоги. Судово-медична експертиза підтвердила, що він помер через  важкі травми (був пошкоджений хребет, головний мозок).

Сам Гончаров неодноразово заявляв, що йому не дадуть дожити до суду, що з ним обов’язково щось станеться. Мабуть, він був приречений. Його могли вбити і зеки. Адже в 13-му СІЗО Гончарова (підполковника з УБОЗу!) тримали в одній камері з запеклими кримінальниками. Це вже потім адміністрація ізолятора знайде кволе виправдання, мовляв, Гончаров сидів у камері медсанчастини, лікувався там.

На жаль, про безпеку головного обвинуваченого ніхто не подбав. Арештанта з 267-ї камери наче спеціально підставляли під удар. Щоб він ніколи не заговорив у суді.

Судовий процес у справі Гончарова тривав два роки. 6 вересня 2005-го він фінішував – суддя Шевченківського райсуду Києва Наталія Марчук ухвалила вирок. Троє співробітників Лук’янівського СІЗО №13 – Костянтин Максимов Іван Гайовий та Сергій Сірюков (їхні прізвища також змінено, – авт.) – отримали по п’ять років, умовно.

Дружина Гончарова, Світлана Анатоліївна, заявила  в суді:

“Надто м’який вирок ухвалив суд. Вбили людину – і залишилися на волі. Адже Гончаров до арешту був здоровим, міцним. У в’язниці у нього почалися проблеми зі здоров’ям, його тричі рятували у реанімації, ми передавали йому ліки. А тим часом у пресі його вже встигли назвати “перевертнем у погонах”.

Зрозуміло, що дружина Гончарова нічого поганого про нього не скаже. Але прокрутимо плівку трохи назад. 2005 року полковник міліції Сергій Хамула, який керував групою з викриття банди міліціонерів, сказав автору цих рядків:

“На якомусь етапі група «Корейця» (такий псевдонім ми дали Гончарову в ході оперативної розробки) охопила пристрасть до викрадень людей, вбивств невинних. У цієї банди не було жодної моралі, жалю. Адже вони вже навіть своїх почали вбивати. Я задоволений, що ми позбавили суспільство цих покидьків”.

Згодом Апеляційний суд Києва  розглядав цю кримінальну справу щодо злочинів групи Гончарова. Відповідь перед законом тримали колишні високопосадовці міліції, а також їхні спільники. Серед них – ексзаступник начальника слідчого управління столичного міліцейського главку, а також старший офіцер із кримінальної розвідки МВС. Загалом 16 осіб були підсудними. Їх звинувачували в 13 вбивствах,  інших численних злочинах, скоєних у складі озброєної банди.

Олег Орлов і ракети

Інша топподія в СІЗО. В 2007 році тут задушили громадянина Росії, 60-річного Олега Орлова.

Можливо, ця тема не набула б великого розголсоу, якби не минуле Орлова. Він фігурував у кримінальній справі про контрабанду в 2000-2001 роках крилатих ракет Х-55 з України в Еритрею, Китай та Іран.

Згідно з версією слідства, співкамерник Орлова Дмитро Кулешов (він ще до вбивства був визнаний неосудним, – ред.) задушив його в палаті медчастини з особистої неприязні. Однак відомо, що на життя Орлова скоювали замах і раніше.

Загалом Орлов став четвертою жертвою цієї, контрабандної, історії (поза межами СІЗО): один із посередників, які брали участь у нелегальних поставках, загинув у 2002-му, ще двоє – у 2004 році.

Прокуратура підозрювала Олега Орлова та ще одного росіянина – Євгена Шиленка в тому, що в квітні 2000 року за підробленими документами вони вивезли до Китаю на літаку шість крилатих ракет Х-55. Їм сприяв тодішній директор ТОВ «Укравіазамовлення», колишній співробітник розвідки СБУ Володимир Євдокимов (був засуджений в Україні на шість років позбавлення волі). У травні-червні 2001 року Орлов та Шиленко за усталеною схемою вивезли ще шість крилатих ракет до Ірану. За даними слідства, Орлов та Шиленко надали своїм українським партнерам – ТОВ «Укравіазамовлення» – підроблений контракт від імені російського підприємства «Росозброєння» та сертифікат кінцевого користувача нібито від Міноборони Росії на постачання до цієї країни 20 крилатих ракет Х-55. Кримінальну справу за фактом контрабанди було порушено в лютому 2004 року. У липні того ж року Олега Орлова, на підставі запиту українських правоохоронців, затримали в празькому аеропорту “Рузіне”, звідки він збирався вилетіти до  Дубая.

Вал смертей

Взагалі 2007-ий став для СІЗО дуже негативним. Протягом року  сталося два умисні вбивства і зафіксовано п’ять смертельних випадків.

Зокрема, двоє арештантів з різними травмами були оставлені до лікарні швидкої меддопомоги. В одного із засуджених – потрійне проникаюче поранення грудей, у іншого – черепно-мозкова травма. У Міжнародній лізі захисту прав громадян України заявили, що керівництво і персонал режимної установи із суворо обмеженим доступом не володіє ситуацією і не в змозі гарантувати безпеку в’язнів.

Того ж року колишній співробітник слідчого ізолятора поділився своєю версією: в умовах, коли вже тривалий час на лікарняному перебуває  начальник СІЗО Іван Скоробогач, є люди, серйозно зацікавлені в тому, щоб його змінила певна людина з певними зв’язками:

“Місце “господаря” – хлібне, охочих сісти в його крісло вистачає, тому на Лук’янівці і відбуваються дикі речі, на які адміністрація закриває очі, щоб розчистити дорогу поважному і не заплямованому кандидатові”.

У 2007 році прокуратура Києва розслідувала кримінальну справу за фактом службової недбалості посадовців СІЗО.

У медіа про ці події писали:

«На події в Лук’янівському СІЗО, за великим рахунком, заплющують очі всі правоохоронні органи – від прокуратури до СБУ. Не можна назвати серйозним реагуванням порушення низки кримінальних справ проти рядових співробітників, які потурали камерним самосудам.. Там треба проводити велику ретельну перевірку і карати посадовців вищого рівня. Але чи то справа у високій прибутковості “тюремного бізнесу”, що дозволяє швидко “замивати” подібні питання, чи просто ніхто не хоче чистити Авгієві стайні, але, як би це цинічно не звучало, смерть ув’язнених давно перестала бути надзвичайною подією для адміністрації «Лук’янівки» та наглядових органів».

Спроба втечі «довічників»

Особливо резонансною стала подія 2004 року.

Як розповідала газета «Факти» 5 березня, о 16.45 співробітники СІЗО, які працюють із довічно ув’язненими, відчинили двері однієї з камер, щоб перевести одного зі злочинців до іншого приміщення. І в цей момент у них полетів згорнутий рулоном матрац. На порозі з’явився в’язень Сухов із пістолетом. Він направив дуло на кінолога:

“Не надумай спускати собаку!”

Конвойні були беззбройні. Їм не належить мати пістолети, щоб уникнути захоплення зброї під час нападу. Лише вівчарка рвалася з нашийника, намагаючись учепитися в порушника порядку. І кінолог, не випускаючи з рук повідець, рушив на злочинця. Той вистрілив практично впритул, куля влучила 32-річному інструкторові в стегно. Сухов і його напарник Рибалко, схопивши одного з контролерів, які прибігли на допомогу, кинулися до дверей, що ведуть до виходу з корпусу.

Ув’язнені потрапили до внутрішнього дворика, стали вимагати відчинити до дверей, що ведуть до вхідної брами. На їхні вимоги охорона СІЗО не реагувала. Тоді вони залишили заручника і побігли углиб дворика. У перемовини з втікачами вступив один із в’язнів, який добре знав їх. Після тривалих «розмов» він таки умовив їх здатися.

Що з’ясувало слідство? Пістолет принесла в СІЗО працівниця ізолятора, інспектор з перевірки листів засуджених Ірина Барамєєва. Слідчі одержали докази, що вона часто приносила до камери, де сиділи Сухов та Рибалко, заборонені речі – записки, горілку, викрутку, ножі… Разом із Барамєєвою було арештовано ще двох прцівниць СІЗО, одна з них – цивільна дружина ув’язненого, засудженого довічно. За вказівкою Сухова, який телефонував їй з мобілки, вона купила за 500 доларів пістолет ТТ з двома обоймами набоїв. Разом зі зброєю передала Барамєєвій ще два ножі. Пістолет придбала в своєї знайомої, яка працювала в судовій системі.

З інформації в медіа  відомо, що в СІЗО було проведено службове розслідування. Однак воно мало формальний харкатер. Звільнили лише трьох парцівників ізолятора.

Відголоски резонансних подій

Ще  в  2008 році незалежний експерт із пенітенціарних питань Олександр Беца наголошував, що в українських ізоляторах під час несподіваних обшуків, підрозділ, який отримав у народі назву «маски-шоу» (його «бійці» заходять у виправну установу в масках, з повним спорядженням: бронежилети, палиці, кайданки, сльозогінний газ), допускає брутальні порушення елементарних прав людини.

«За перевіреними даними багатьох повідомлень правозахисних організацій, схема їх дій завжди однакова. Ці «бійці» вриваються до камер слідчого ізолятора чи жилих приміщень колоній з криком «всім лягти на підлогу!», потім починають ходити ногами по лежачим засудженим, бити їх ногами та дубинками по різним частинам тіла та голові. Вони примушують кожного по черзі бігти в коридор поміж шеренгами вишикуваних «бійців», які продовжують бити їх дубинками, примушують присідати чи сідати в «шпагат», повзати по підлозі, присідати по сто разів, віджиматися від підлоги. Інша частина «бійців» влаштовує повний погром особистих речей засуджених, знищуючи речі та продукти, змішуючи цукор з тютюном та пральним порошком, висипаючи чай, каву на підлогу, привласнюючи цигарки, консерви, запальнички, шоколад, жувачки тощо».

Експерт зазначав:

«Саме внаслідок таких беззаконних, принижуючих та брутальних дій спецпідрозділів засуджені вдаються до протестів, бунтують, ріжуть собі вени. Листи від засуджених та їх родичів надходять до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, прокуратури, правозахисних організацій з детальним описом «дій» спецпідрозділів, які потім передаються до засобів масової інформації та виставляються на багатьох інформаційних інтернет-сайтах….

Проте реакція Держдепартаменту з питань виконання покарань на протести
засуджених була майже завжди одинакова – «відомості не підтверджуються». І хоча такі явища відбуваються досить часто, нікого з працівників системи не було притягнуто до кримінальної відповідальності саме за тортури, принизливе поводження та грубе порушення прав людини».

Як бачимо, і сьогодні жорстких висновків у СІЗО не було зроблено. Тому не випадково на «Лук’янівці» було викрито стійку ієрархічну структуру злочинного впливу.

Богдан ТУР

Джерело інформації: Київ 24 NEWS